Внутрішня заборона на задоволення

Є люди, які дозволяють собі працювати до виснаження, але не дозволяють відпочивати із задоволенням. Вони можуть багато досягати, але не вміють по-справжньому насолоджуватися.

Задоволення здається чимось підозрілим. Ніби його треба заслужити, або воно має супроводжуватися користю або результатом. Просто так - не можна.

Часто за цим стоїть, наприклад, внутрішня установка: «радість - це легковажність», «життя - це серйозно», «спочатку обов’язки».

І навіть у вільний час людина відчуває напруження, ніби робить щось неправильне.

Та без задоволення психіка виснажується. Воно не розкіш, а спосіб відновлення. І це не втеча, а контакт із життям.

Іноді важливо запитати себе: що приносить мені тиху радість - не для звіту, не для користі, а просто тому, що мені добре?