Злість, якій не дали права на існування

Є емоції, які дозволені. А є ті, які ми, можливо, навчилися ховати.

Злість часто опиняється під забороною — особливо для тих, кого вчили бути «зручними», «хорошими», «розуміючими».
Її витісняють, замінюють усмішкою, раціоналізацією, терпінням.

Але злість не зникає. Вона йде в тіло, у психосоматику, у різкі реакції «на дрібниці», у внутрішню напругу.

Непрожита злість — це не агресія назовні, а агресія всередину. Вона руйнує кордони, бо людина не відчуває, де «досить». Вона руйнує стосунки, бо замість чесності зʼявляється пасивна відстороненість.

Дати злості місце — не означає завдавати шкоди. Це означає визнати: мені боляче, мене порушили, я не згодна. У цьому є сила і ясність.

Злість — це не завжди про руйнування. Це і про захист того, що для нас важливе.