ЯВ - Язичницький Вісник

Матеріали перевидання "Теології Рогатого Бога" вже у видавництві!

Тверда обкладинка.
24×17 см
138 с.

Писати @Azrayar

ЯВ

ОБРАЗ СТРИБОГА У СЛОВ'ЯНСЬКІЙ РЕЛІГІЇ

Стрибога слов’яни шанували як Бога Вітру. Зв’язок образу Стрибога із Вітром засвідчено у писемних джерелах: відомі згадки вітрів у «Слові про Ігорів похід»  як Стрибожих онуків. Корінь теоніму *stri- , ймовірно, означає «простиратися», «розширюватися» і/або «стріляти», що розкриває семантику Динаміки, Руйнації та Війни. Існують версії про іранське походження теоніму Бога Вітру.

Ієрофанії Вітру тісно пов’язані із Темним Сакральним, Особливими Сексуальними та Руйнівними Силами та з Жахаючим/Демонічним/Іншим. У богословській праці «Слов'янська релігія. Індоєвропейський спадок» жрецем Д. О. Харитоновом про символізм Вітру сказано:

Вітер розуміється як Особлива Динамічна і Демонічна Сила, що пов’язана як зі Світом Живих, так і зі Світом Померлих. Символізм Вітру розкривається в образах Бога-Психопомпа і в міфологічних описах Переходів між Світам, шаманських подорожей, в описах Появи Духів Нижнього Світу.

Можливо, образ Стрибога має зв'язок із Плодючістю (вітер як заплідник і запилювач рослин) та шаманізмом. Брюкнер пов'язував теонім Стрибог із словом «стрибати», тож трактував ім'я як «бог, який стрибає». Стрибки є типовим архаїчним шаманським образом – відомий зв’язок Ієрофаній Вітру з шаманізмом і техніками екстазу.

ЯВ

В традиціях наших предків Осіннє Рівнодення розпочинало темну пору року — сила Сонця згасає, наступає холод та смерть.

Це час труднощів, особливо сьогодні, але саме завдяки ним ми стаємо сильнішими. Тому, на зустріч випробуванням!

• VALHÖLL

• Нетолерантний Українець

• Beauty of White Women

• RADICAL_SH8P

• TEIVAZ

• Fennoscandia ᛝ Væringjavegr

• Blood And Honour Ukraine

• Забута Спадщина

• Nazi shop/Völkischer Beobachter

• Ewige Wahrheit

• Язичницький Вісник

• Правый Взгляд

• MOLOT GROUP

• Темна Академія

• Ельфійська правда

• CLOCKWORK_UA

• ᚼ Січовий Ѣртаул ᚼ

Адміністрація Язичницького Вісника вітає вірних Рідній Традиції з Осіннім Рівноденням!
У нашій праці "Слов'янська релігія. Індоєвропейський Спадок" ми писали:

Якщо Весняне Рівнодення у календарях багатьох традиційних культур було власне Початком Нового Року, то протиставлене йому Рівнодення Осіннє розумілося як Точка Переходу у Темний Період – Рік Рухається до Есхатологічного Часу, до Холоду Зими, Бурі Дикого Полювання та до Свят Шанування Предків (...) Так період Осіннього Рівнодення у культурах, які знають аграрне господарство, відбувалися Свята Врожаю та Містерії Хтонічних Богів (..), під час яких відбувалися жертвопринесення Духам Підземелля, Предкам та подяка Матері-Землі за Її Божественні Плоди.
Слов’янські Свята Врожаю, Які відбувалися у період Осіннього Рівнодення, відомі під різними назвами: Осенини, Жіноче Різдво, Свято Рожаниць, Богач та ін. Частина вказаних назв на культ Великої Богині та Її Іпостасей. Згідно із М. Еліаде, усвідомлення Містичного Зв’язку між Землею та Жінкою є однією із фундаментальних структур, однією з глибинних інтуїцій “аграрної свідомості” (...)
У традиційних суспільствах Європи здійснювалися жертвопринесення останніми колосками, які присвячувалися Хтонічним Духам, Предкам, Богам Смерті. Так шведи залишали останні колоски на полі у жертву коням Одіна. Слов’яни до XX ст. залишали останню жменю колосся “Волосу на бороду” – спадок архаїчних жертвопринесень Віщому Велесу (також пам’ятаймо про значення Волосся, Волохатості і Бороди у міфо-релігійному образі Велеса). З особливою пошаною слов’янські селяни ставилися до Останнього Снопу, який, можливо, осмислювали як Силу Врожаю або як Духа Врожаю, від збереження Якої залежала Плодючість наступного Року. Пошана однак не заперечує амбівалентного ставлення, яке пов’язане із Амбівалентністю Самого ж Сакрального та Містеріями Чаруючою і Жахаючою – в одних регіонах Останній Сніп намагалися чимдуж скосити, тоді як в інших його обходили стороною. Відома в Україні традиція створення Дідуха, Священного Символа і Втілення Роду, пов’язані із ритуалами Останнього Снопу.

Осіннє Рівнодення - Священний Час подяки Богам за Духовний та Матеріальний Врожай, який адепти Рідної Віри жертвують во славу Всемудрого Велеса. Нині ми з радістю повідомляємо, що сьогодні завершуємо працю над перевиданням нашої книги "Теологія Рогатого Бога" і невдовзі відправляємо у видавництво.
Во славу Віщого Бога Смерті та Великої Богині продовжуємо нашу Жертовну Діяльність - Розпалення Священного Вогню Язичницького Відродження. І бажаємо нашій аудиторії сил, міцності духу та мудрості.

Слава Язичницькому Відродженню!
Слава нашим Предкам!
Слава Рідним Богам!
Слава Великій Богині!
Віщому Велесу - Слава! Слава! Слава!

ЯВ

ЯВ - Язичницький Вісник pinned a photo

"Неоплатонізм Плотіна" - лекція наживо від Язичницького Вісника.

Неоплатонізм - найрозвиненіша антична містико-філософська система, значення якої у розвитку європейської філософії та боротьби язичництва проти давньоримських християнізаторів виняткове.
На нашій лекції ми поговоримо про життя та світоглядну систему давньоримського філософа Плотіна, саме з якого дослідники і починають генеалогічне дерево нового платонізму.

У неділю, 27.09
Час та місце повідомимо особисто.
Лекція безкоштовна. Бажаючі можуть здійснити свій внесок у розвиток нашого проекту та Священну Справу Етнорелігійного Ренесансу, а також подякувати нам:
4441111018114185

Для запису на заняття писати @Azrayar

ЯВ

#КіР_рідновірство

Ми на порозі осіннього рівнодення - часу, коли треба оцінювати цьогорічний врожай та готуватися до зими. Боги літа старішають і спонукають нас до мудрого та виваженого підходу до життя. Сподіваюсь, найближчим часом вдасться вивести канал із сплячки, зробити пости регулярними.

А поки що - вітаю усіх причетних із прийдешніми Осенинами!

Дідух, зроблений із "зажинкового", першого, снопу з поля, цього року значно більший за попередні. "Рік буде гойним!" - так і пророкувало у червні купальське вогнище.

Разом із тим хочу представити книгу Даниїла Харитонова, автора каналу "Язичницький вісник", - "Слов'янська релігія: Індоєвропейський спадок", яку той люб'язно надіслав у дар, ще й з автографом. Вдячний Даниїлу та бажаю йому подальших успіхів на шляху осягнення Мудрості Всевеликого Велеса! Заніс у перелік літератури, згодом зроблю відгук.

До речі, нагадаю про функцію Задати питання, яка існує тут, у "Каптьорці".

через 3 хв починаємо

Прекрасне творіння @Romanovch0.

У "Слов'янська релігія. Індоєвропейський Спадок" ми писали:

Особливо важливим для Вчення Мудрості Безодні, Хаософського Монізму, є символізм Змія, Який Кусає Себе за Хвіст­. Цей символ відомий під поширеною у Європі грецькою назвою “Уроборос”, що означає “Поїдаючий хвіст”. Символ був відомий багатьом (якщо не всім) індоєвропейським етнорелігійним традиціям (...), а також давнім семітам, єгиптянам та іншим народам і етно-лінгвістичним групам світу.
Значення цього символу може бути осмислене на багатьох рівнях. Так Змій може розумітися як Той, Хто Обвиває Світи, як Той, Хто Створює, Захищає і Руйнує Космос (...) Творення, Захист і Руйнація є Божественними Діями Бога-Жреця, Змієбога, у Яких Дух Безодні Забуває і Усвідомлює Себе, Здійснюючи Глибинну Інтроспекцію, Яку символізує Укус Змія за Свій Хвіст.

Слава Язичницькому Відродженню!
Слава Рідним Богам!
Великому Змію - Вічна Слава!

ЯВ

Нагадуємо про сьогоднішню лекцію, яка відбудеться через три години

КУЛЬТ СОЛЯРНОГО БОГА У СЛОВ’ЯН

У слов’ян був поширений культ Сонцебога під теонімом Даждьбог або Дажбог (у південних слов’ян відома форма імені Дабог, Дайбог). Семантику теоніму Даждьбог розкриває корінь *bog, що має значення «бог» або «багатство», а перша частина «даждь» є імперативом дієслова *dati - «дати», тож сам теонім Солярного Бога означає «Даритель Багатства».

Слов’яни шанували Дажбога як Солярно-Хтонічного Бога та Вовчого Пастиря. Образ Дажбога є амбівалетним: Солярні Ієрофанії пов’язані як зі Світлим Сакральним, так і з Темним. Сонце є джерелом світла, тепла та життєдайної сили, водночас Воно веде душі померлих на Захід у Потойбіччя (образ Божественного Психопомпа). У різних традиціях Сонцебога також шанували як Хтонічного Бога Смерті (Сурі у етрусків, Геліос Хтонічний у греків). Образ Дажбога слов’яни пов’язували із дорогоцінними металами, а саме Божество зображали Кульгавим, що свідчить про зв’язок з Інфернальними Ієрофаніями (пор. з образом Гефеста у грецькій міфології та образом Велунда у скандинавській традиції). Дажбог є Ликом Віщого Бога Смерті, Бога-Психопомпа, Володаря Потойбіччя, Дарителя Життя та Смерті, Скотьєго Бога та Вовчого Пастиря.

У богословській праці «Слов’янська релігія. Індоєвропейський спадок» про інфернальні риси образу Солярного Бога Дажбога у часи двовір’я сказано:

Серби називали Дажбога “Земним Царем”, протиставляючи Його народно-християнському “богу”, пов’язуючи образ Сонячного Лика Духа Безодні із християнським образом Диявола. У хроніці Іоанна Малали Дажбог названий Сином Сварога, Бога-Коваля (коваль у міфології – хтонічний образ, нерідко жахаючий, пов’язаний із чаклунством та шаманізмом, що, можливо, дає привід для ототожнення образів Дажбога та Сварожича (якщо етимологія “Син Сварога” правильна) – відомого західним слов’янам Бога Вогню та Війни.

У народно-християнському сербсько-хорватському фольклорі образ Дабога сприймають як супротивника християнського бога та найстаршого черед чортів - старцем, який панує на землі та пожирає душі.

ЯВ

ЗАХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ОБРАЗИ РУЄВИТА, ПОРЕНУТА І ПОРЕВІТА

На Рюгені західним слов’янам, окрім культу Святовита, був відомий культ Руєвита, Поренута та Поревита, Яких вшановували жертвою в одному з храмів.

Західні слов’яни шанували Бога Руєвита як Бога Війни, Плодючості, а також як Покровителя Статевого Життя. Руєвита зображували Семиликим Воїном із сімома мечами на поясі та восьмим у правій руці. Вважалося, що Руєвит карає жінок вагінізмом за незаконні зв’язки. Священною твариною Руєвита була ластівка, її гніздо розташовувалося під губами ідола. Одна з версій етимології теоніму Руєвит – Володар Руї (Руґії, Рюґена), а також корінь ru- може означати гнів, назву осіннього місяця руєнь або час оленячого рику (руї).

Теонім Бога Поренута, можливо, пов’язаний із теонімом Перуна. Відомі й інші форми теоніму - Поренуц або Перунець (як Сам Лик Перуна або ж як Його Син). Згідно із відомостями, кумир Поренута був чотирьохликим із п’ятою головою в руках.

Єдине, що відомо про образ Бога Поревіта (за іншою версією Пурувіт), це власне Його теонім, який, імовірно означає «господар сили». Ідол Поревіта мав антропоморфне зображення із п’ятьма головами.

ЯВ

ВОРОЖІННЯ У КУЛЬТІ СВЯТОВИТА

За текстом Саксона Граматика відомо, що руяни здійснювали ворожіння щодо майбутнього врожаю та результату битви із Благословлінням Святовита.
Напередодні Жертвопринесення жрець, часто із довгим волоссям та вусами, підмітав у храмі, вдихаючи та видихаючи назовні (тобто жрець виходив із храму, щоб подихати та не осквернити своїм диханням простір Іншого). Наступного дня жрець брав ріг із руки ідола та перевіряв рівень жертовного напою у ньому та пророкував таким чином стан врожаю на наступний рік:

Якщо напою в розі ставало менше, це вказувало на неврожай, тому жрець радив приберегти частину збіжжя на майбутнє. Якщо ж рідини лишалося стільки ж, повідомляв, що у прийдешньому році чекає добробут, і потреби в ощадливості немає.

Опісля жрець виливав напій до ніг ідола, наповнював його новим, який випивав спочатку сам, розкриваючи міф про Саможертвопринесення, а потім наливав знову і клав ріг до рук кумира, щоб здійснити ритуал наступного року.
У випадку планування битви руяни ворожили на білому коні – священній тварині Святовита. Руяни вважали, що цей кінь – верховий кінь Самого Святовита, на Якому Він Воює проти ворогів. Випасати цього коня та їздити на ньому міг тільки жрець. Із записів Саксона Граматика відомо, що ворожіння здійснювали так:

Якщо планувалося розпочати війну проти якоїсь землі, жерці розставляли списи у три ряди перед храмом. У кожному з них два списи вбивали до землі навхрест, ві стрям униз. Ряди розташовували на однаковій відстані один від одного. Після урочистої молитви жрець виводив зі стайні коня в повному обладунку. Якщо він спершу ступав лівою ногою, від нападу на чужу землю відмовлялися! Крім того, морський похід не розпочинали доти, доки добрий знак під час ворожіння не повторювався тричі поспіль.

Руяни визначали результат запланованої справи твариною, якою першою побачать, а також ворожили киданням жереба (трьох паличок із чорними та білими кінцями) та малюванням жінками попелом ліній (вважалося, що парна кількість знаменує добрий знак, а непарна – до злого).

ЯВ