Тільки пару днів тому дізналася про існування терміну immediacy й про, судячи з усього, цілком реальну сучасну тенденцію до абсолютної суб'єктивізації творчості, що само собою могло би бути непогано, якби суб'єктивний досвід багатьох авторів не був би настільки прісним. Типу, не те що я закликаю всіх бути Берроузами, але якщо мені доведеться перекладати ще хоча б одну книжку від "звичайної дівчини, яка любить котів, гарячий шоколад і прогулянки під місяцем", то я вийду на вулицю і буду вити вервольфом.

Тобто, якщо ви не знали, писати в третій особі, на тему, до якої ви особисто не дотичні (а просто провели рісьорч), і не вкладаючи туди свою особисту дитячу травму, а спираючись на осмислений чужий досвід – це, виявляється, в наші часи розкіш і може сприйматися як заскладна література.

Десь по дорозі ми втратили розуміння факту літературної вигадки і того, що для авторів це такий самий спосіб проживати чуже життя, як і для читачів, і що не з будь-яким досвідом треба себе ототожнювати.

Б-же поможи.