Як же тоді дізнатися в загальному випадку, який є корінь давньогрецького дієслова, адже в словниках подаються переважно форми теперішнього часу?
За словниковою формою корінь давньогрецького дієслова часто визначити неможливо. Словники подають першу особу однини індикатива, бо це лема[1], але для встановлення кореня треба порівнювати кілька часових.
Наприклад, у λαμβάνω: словникова форма – λαμβάνω, презентна основа – λαμβαν-, корінь – λαβ-.
 
Найкращий алгоритм виокремлення кореня такий.
1. Розглянути основні формі дієслова, котрі зазвичай наводяться в хороших словниках. Не обмежуватися заголовком λαμβάνω, а подивитися:
λαμβάνω – λήψομαι – ἔλαβον – εἴληφα – εἴλημμαι – ἐλήφθην, а також на форму віддієслівного іменника λῆμμα.
2. Прибрати очевидні граматичні форманти та суфікси: авгмент ἐ-, редуплікацію, закінчення, суфікси -σ-, -θη-, -κ- тощо.
3. Порівняти залишки різних часових основ.
У нашому прикладі:
λαμβαν-, ληψ-, λαβ-, ληφ- та λημ- від іменника (щодо іменників варто пам’ятати, що суфікс -μ- часто призводить до регресивної повної або часткової асиміляції, тобто може змінити попередній приголосний, що і відбулося в нашому випадку)
і особливо показовим є:
ἔ-λαβ-ον → λαβ-.
Звідси видно, що λαμβαν- – не простий корінь, а розширена презентна основа.
 
При цьому особливо корисний другий аорист, бо для багатьох давніх дієслів він справді є найкращою підказкою, адже він часто не містить спеціальні презентні форманти:
λαμβάνω (брати) – ἔλαβον → λαβ-
μανθάνω (вивчати) – ἔμαθον → μαθ-
λανθάνω (бути непомітним) – ἔλαθον → λαθ-
τυγχάνω (влучати, ставатися) – ἔτυχον → τυχ-
τέμνω (різати) – ἔτεμον → τεμ-
κάμνω (гарувати) – ἔκαμον → καμ-
βάλλω (кидати, метати) – ἔβαλον → βαλ-.
Тобто якщо Ви бачите незнайоме μανθάνω, за самим μανθαν- не очевидно, де корінь. Але словник дає ἔμαθον, і структура відразу проясняється (звісно, для цього варто пам’ятати основні способи творення презентних основ, про це буде нижче):
μαθ- – корінь
μανθαν- – презентна основа.
Але другий аорист – не універсальне рішення. Наприклад: λείπω (полишати) – ἔλιπον – λέλοιπα. Що тут корінь – λειπ-, λιπ- чи λοιπ-? Насправді це різні аблаутні ступені одного кореня: λειπ- – e-ступінь, λοιπ- – o-ступінь, λιπ- – нульовий ступінь. Пор. слов’янське вести – водіння, нести – носіння з подібними чергуваннями.
Але не можна сказати, що «справжній корінь = λιπ-», просто ἔλιπον показує нульовий ступінь кореня, а не якийсь єдиний «справжній» вигляд кореня.
Як в українській мові з дієсловом вести, так і в давньогрецькій мові ситуація буває ще складніша, коли у гру вступають фонетичні зміни.
Наприклад: πείθω (пересвідчувати) – πείσω – ἔπεισα – πέποιθα. Ми бачимо: πειθ- : πεισ- : ποιθ-. Тут не три корені. Частина відмінностей виникла через фонетику та аблаут.
А ось достатньо прозорий приклад: γράφω – γράψω – ἔγραψα – γέγραφα – ἐγράφην. Порівняння показує: γραφ- : γραψ-.  Але ψ у γράψω належить до кореня лише частково, бо поєднує два звуки, та ще й відображає асиміляцію: γραφ- + σ → γραψ-. Отже, корінь γραφ-.
Для  суплетивних дієслів поняття «корінь дієслова» стає проблематичним, оскільки за визначеннями при творенні форм таких дієслів використовуються різні корені, пор. укр. йти/йду, але йшов; бути, але є, суть, буду. Візьмімо ὁράω (бачити) – ὄψομαι – εἶδον. Тут немає одного кореня, котрий можна отримати, повідкидавши усі форматни з ὁράω. Парадигма історично об'єднала різні корені ὁρα-,  ὀπ- та ἰδ-/εἰδ-. Тому на запитання «який корінь у ὁράω?» відповідь буде: усі три наведені корені, але для різних основ. Так само φέρω – οἴσω – ἤνεγκον має кілька етимологічно різних основ.
Але якщо потрібен саме історичний корінь, звичайного перекладного словника уже не завжди достатньо. Потрібен етимологічний словник, бо лише порівняння форм усередині грецької не завжди дозволяє встановити, наприклад, що є аблаутом, що давнім суфіксом, а що суплетивною основою.
І є ще одна дуже корисна річ: віддієслівні іменники часто допомагають побачити корінь не гірше за аорист. Наприклад:
πράττω (робити) — ἔπραξα — πρᾶξις — πρᾶγμα
τάττω (розставляти) — ἔταξα — τάξις — τάγμα
λαμβάνω (брати) — λῆψις