Один з параграфів мого майбутнього підручника.

Основи та корінь дієслова
У носіїв слов’янських мов при вивченні давньогрецької мови виникає певна проблема при засвоюванні дієслів, а полягає вона в тому, що в наших мовах основи теперішнього часу і інфінітива/минулого часу зазвичай дуже подібні, і тому їх легко опанувати. В нинішній мові міжнародного спілкування – англійській – творення форм правильних дієслів морфологічно дуже просте, і тут, відштовхуючись від словникової форми, ми без жодних зусиль утворюємо всі необхідні форми. Звісно, головного болю можуть завдавати неправильні дієслова, але і для більшості неправильних дієслів традиційно досить запам’ятати три основні форми.
У греці ситуація докорінно інша: головна словникова форма – форма теперішнього часу індикатива однини першої особи – у дуже багатьох дієслів презентна основа є морфологічно ускладненою порівняно з дієслівною основою/коренем, тобто при творенні презентної основи корінь дієслова зазнає певних, іноді значних змін.
Почнемо з українського дієслова читати. Для того, щоб отримати його основу (інфінітивну), достатньо відкинути закінчення (або суфікс) -ти, і залишається чита-. Чи дорівнює ця основа кореню? Аналізуючи лише дієслівні форми, на це питання відповісти неможна: читати, читав, читала, читаю, читай, читаний, читаючий… – сегмент чита- (або презентна основа читаj-) фігурує скрізь. На допомогу нам приходить іменник читець, де ми бачимо дещо спільне з формами дієслова, а саме корінь чит-. Тобто для виділення кореня інколи треба залучати навіть інші частини мови. Це дозволяє нам побачити, що й в українській мові інфінітивна основа не завжди дорівнює кореню, а може утворюватися за допомогою певних формантів – суфіксів.
Тепер спробуємо виділити презентну основу в словоформі читаю. Для цього треба порівняти її з іншими словоформами теперішнього часу і виокремити спільне. Втім, треба мати на увазі, що графіка української мови не завжди прозора, оскільки йотовані голосні інколи позначають м’якість попереднього приголосного звуку, а іноді два звуки: поєднання звуку j (й) та голосного. Таким чином, спільною для всіх словоформ теперішнього часу буде основа читаj-.
Отже, для дієслова читати ми розрізняємо корінь чит-, інфінітивну основу чита- та презентну основу читаj-.
Проте, це лише одна з можливих моделей. Розгляньмо дієслово бачити. Відкидаючи -ти, отримуємо інфінітивну основу бачи-, від котрої утворюються форми минулого часу бачив, бачила… У формах теперішнього часу ми знаходимо чистий корінь бач-: бачу, бачиш, бачить… Тобто інколи презентна основа може дорівнювати кореню.
Інший цікавий тип становлять дієслова, в особових формах яких бачимо наслідки історичної взаємодії кінцевого приголосного основи з j. Порівняймо: ходити – ходиш – ходять, але ходжу; їздити – їздиш – їздять, але їжджу; любити – любиш, але люблю, люблять. За цими сучасними чергуваннями стоять давні фонетичні процеси: сполучення приголосного з j могло істотно змінювати його артикуляцію, а після губних в українській з’являється так зване епентетичне л.
Подібні явища особливо цікаві для нас тому, що давній j відігравав надзвичайно важливу роль і в утворенні грецьких презентних основ. Зокрема, сполучення λ + j у грецькій дало λλ: так, презент βάλλω «кидаю» походить від давнішого *βαλ-jω, тоді як в аористі ἔβαλον давня дієслівна основа βαλ- виступає значно прозоріше. Отже, знайоме нам явище, коли фонетична взаємодія кореня з формантом затемнює первісний вигляд кореня, аж ніяк не чуже й слов’янським мовам.
Ще показовіший український приклад – вести. Якщо механічно відкинути від інфінітива -ти, ми одержимо вес-. Однак зіставлення з формами веду, ведеш показує, що за цим с стоїть давніше д. Історично інфінітив походить від форми на зразок *ved-ti, де на стику основи й інфінітивного форманта група dt зазнала фонетичної перебудови, внаслідок чого виникло вести.