Post #99
570
Я впевнений, що лиса бункерна потвора, коли отримала новину про вбивство Ірини Фаріон, точно посміхнулася. Потвора відчула радість. Навіть не радість, а екстаз.
Найменше зараз я хочу писати про те, що «не з усіма висловлюваннями Ірини Фаріон я був згоден», тому що немає у цьому світі людей з ідентичними поглядами і переконаннями. І це нормально. Я хочу сказати, що в неї в запасі ще було орієнтовно 20 років. Орієнтовно 20 років вона могла продуктивно працювати на благо нашого Народу. Цю мою тезу не зрозуміють люди, які знають про Фаріон лише із заголовків новин та коментарів у соцмережах під час сеансів «шакалячого експресу».
Але фішка в тому, що результат Її праці – це люди, яких я знаю. О, так! Ця жінка змінила багатьох. У першу чергу, своєю мужністю та впертістю у відстоюванні своїх ідей, переконань та ідеалів. Я так не вмію.
Але чи не найбільшу цінність для мене становлять її телевізійні проєкти «Велич особистості» та «Ген українців». Бо лише ці проєкти змусили мене зрозуміти Шевченка. Шкільна програма із української літератури, на жаль, настільки кастрована, що не дозволяє передавати усю суть його життя та творчості. Бо Шевченко був різкий, нахабний, пекучий та нетолерантний. А програма із укрліт така, яка вже є.
Ці проєкти змусили мене більше зацікавитися такими людьми, як Шухевич, Коновалець, Бандера, Теліга, Стус, Донцов, Басараб, Ольжич, Мазепа, Пчілка, Українка, Смотрицький, Стецько, Хмельницький, Болбачан, Скоропадський, Шашкевич, Шептицький, Сліпий, Хасевич та десятки інших.
Про багатьох із них я знав до цього, про декого довідався лише від неї. Але кожного із цих українців вона немов по-своєму відчувала. Фаріон вміла про кожного розповісти так, що хотілося сидіти мовчки із відкритим ротом, затамувавши подих, і просто слухати. Це була немов подорож у минуле, де навколо витав лише Дух нашої давнини. На людей, про яких вона говорила, хотілося бути схожим.
Вона була справжнім науковцем. Бо науковець, як вона, у першу чергу, має бути публічним інтелектуалом. Твоя наукова діяльність має впливати на цей світ. Я досі пригадую собі, як телефонував кілька років тому одному історику, щоб запросити його на інтерв’ю, а він мені відмовив, і не встигнувши покласти слухавку навздогін сказав колезі, який тоді був поруч, як його задовбали ці журналісти. Тоді в мене виникло питання, а нахріна нам такі науковці-історики про результати праці яких знають лише вони ж самі. Фаріон не треба було змушувати ділитися своїми знаннями та ідеями. Вона влучала у самий нерв зросійщеного українського суспільства і ділилася своїми знаннями, не очікуючи навіть на «спасибі». І її старання дали свої плоди.
Її вбили. І тепер вона в одному ряду із тими людьми про яких вона знімала свої передачі. В одному ряду із застреленим отрутою Бандерою, закатованим Ольжичем, замученою Басараб. Тепер вона в одному строю із тими людьми, яких вбили в Україні за українську мову. Бо мова в Україні останні кілька століть – це те, за що вбивають.
У нас іде війна і тому єдиний фронт, який існує – це той, де вмирають люди. Але ми часто забуваємо про те, що інформацію теж можна використовувати, як зброю. Переконайте взвод солдатів у тому, що командири їх кинули, а сили противника в рази більші, ніж ваші. Існує висока ймовірність, що бійці кинуть свої позиції. Та Ірина Фаріон, яку я знаю, за допомогою інформації навернула на сторону українства та відвернула від «какая-разніца» багатьох людей. «Котрий день іде війна, кулі краще за слова. Але вірю я, що текстами теж битимуть врага», – казав колись Лесь Курбас, який, до речі, теж був застрелений. Ви самі знаєте ким.
Мені невимовно жаль, що вона тепер не в цьому світі. Але я шалено пишаюся тим, що вона знала про моє існування, а інколи навіть підтримувала. Тепер вона від життя перейшла до безсмертя у своїх результатах праці та тих людях, яких наповнювала знаннями та любов’ю до України. Знаю, що вона вірила в Бога. Тож нехай Господь прийме її душу.
Найменше зараз я хочу писати про те, що «не з усіма висловлюваннями Ірини Фаріон я був згоден», тому що немає у цьому світі людей з ідентичними поглядами і переконаннями. І це нормально. Я хочу сказати, що в неї в запасі ще було орієнтовно 20 років. Орієнтовно 20 років вона могла продуктивно працювати на благо нашого Народу. Цю мою тезу не зрозуміють люди, які знають про Фаріон лише із заголовків новин та коментарів у соцмережах під час сеансів «шакалячого експресу».
Але фішка в тому, що результат Її праці – це люди, яких я знаю. О, так! Ця жінка змінила багатьох. У першу чергу, своєю мужністю та впертістю у відстоюванні своїх ідей, переконань та ідеалів. Я так не вмію.
Але чи не найбільшу цінність для мене становлять її телевізійні проєкти «Велич особистості» та «Ген українців». Бо лише ці проєкти змусили мене зрозуміти Шевченка. Шкільна програма із української літератури, на жаль, настільки кастрована, що не дозволяє передавати усю суть його життя та творчості. Бо Шевченко був різкий, нахабний, пекучий та нетолерантний. А програма із укрліт така, яка вже є.
Ці проєкти змусили мене більше зацікавитися такими людьми, як Шухевич, Коновалець, Бандера, Теліга, Стус, Донцов, Басараб, Ольжич, Мазепа, Пчілка, Українка, Смотрицький, Стецько, Хмельницький, Болбачан, Скоропадський, Шашкевич, Шептицький, Сліпий, Хасевич та десятки інших.
Про багатьох із них я знав до цього, про декого довідався лише від неї. Але кожного із цих українців вона немов по-своєму відчувала. Фаріон вміла про кожного розповісти так, що хотілося сидіти мовчки із відкритим ротом, затамувавши подих, і просто слухати. Це була немов подорож у минуле, де навколо витав лише Дух нашої давнини. На людей, про яких вона говорила, хотілося бути схожим.
Вона була справжнім науковцем. Бо науковець, як вона, у першу чергу, має бути публічним інтелектуалом. Твоя наукова діяльність має впливати на цей світ. Я досі пригадую собі, як телефонував кілька років тому одному історику, щоб запросити його на інтерв’ю, а він мені відмовив, і не встигнувши покласти слухавку навздогін сказав колезі, який тоді був поруч, як його задовбали ці журналісти. Тоді в мене виникло питання, а нахріна нам такі науковці-історики про результати праці яких знають лише вони ж самі. Фаріон не треба було змушувати ділитися своїми знаннями та ідеями. Вона влучала у самий нерв зросійщеного українського суспільства і ділилася своїми знаннями, не очікуючи навіть на «спасибі». І її старання дали свої плоди.
Її вбили. І тепер вона в одному ряду із тими людьми про яких вона знімала свої передачі. В одному ряду із застреленим отрутою Бандерою, закатованим Ольжичем, замученою Басараб. Тепер вона в одному строю із тими людьми, яких вбили в Україні за українську мову. Бо мова в Україні останні кілька століть – це те, за що вбивають.
У нас іде війна і тому єдиний фронт, який існує – це той, де вмирають люди. Але ми часто забуваємо про те, що інформацію теж можна використовувати, як зброю. Переконайте взвод солдатів у тому, що командири їх кинули, а сили противника в рази більші, ніж ваші. Існує висока ймовірність, що бійці кинуть свої позиції. Та Ірина Фаріон, яку я знаю, за допомогою інформації навернула на сторону українства та відвернула від «какая-разніца» багатьох людей. «Котрий день іде війна, кулі краще за слова. Але вірю я, що текстами теж битимуть врага», – казав колись Лесь Курбас, який, до речі, теж був застрелений. Ви самі знаєте ким.
Мені невимовно жаль, що вона тепер не в цьому світі. Але я шалено пишаюся тим, що вона знала про моє існування, а інколи навіть підтримувала. Тепер вона від життя перейшла до безсмертя у своїх результатах праці та тих людях, яких наповнювала знаннями та любов’ю до України. Знаю, що вона вірила в Бога. Тож нехай Господь прийме її душу.
- ❤ 33
- 👍 4
