У дверях стояв чоловік, якого я ще не бачила. Тобто, бачила, звичайно, на картинах, його всі знали, але не зустрічала в житті точно. Він був худим і струнким, навіть можна було його назвати витонченим, із рудим волоссям, що спадало до плечей, а його очі світилися у напівтьмі яскраво-зеленим, дивним, майже гіпнотичним блиском. І лише побачивши колір цих очей, які поглянули на мене, хитро примружившись, я зрозуміла, що це був Руас, четвертий брат із королівської четвірки. Від нього не віяло такою загрозою, як від Фурдана чи Шааха, але в його посмішці було щось таке хижо-хитре, що хотілося від цього чоловіка втекти світ за очі.

Він тихо увійшов до моєї кімнати й причинив двері, і в напівтемряві його очі засяяли, наче яскраві зелені вогники.

— То ось ти яка, Золо, — прошепотів він вкрадливим голосом, підійшовши ближче, і став розглядати мене. — Маленька таверниця, що поставила на вуха всю зграю і роздратувала нашого Альфу. Вродлива, так. Це ти вбила нашого брата Суора? — раптом спитав він в лоб.

— Ні, — втомлено відповіла я, заперечно похитавши головою. — Я не вбивала вашого брата. Але мені ніхто не вірить.

Він наблизився до мого ліжка ще ближче, схилився і почав нюхати навколо мене повітря, потім простягнув руку і доторкнувся до мого розпущеного волосся. Він, як мені здалося, навіть хотів погладити мене по голові, але в останній момент все-таки передумав, не зробив цього, відсмикнув руку.

— І я не вірю. Я бачив тебе у ментальному передсмертному посланні Суора. І це точно була ти. Принаймні, то було твоє обличчя. Дай мені відчути твою провину, — прошепотів він, додаючи до свого голосу магію. — Я хочу відчути твої емоції, страх, можливо, навіть каяття чи сором за вбивство Суора… Ну ж бо, дозволь мені розгледіти твою темряву, дівчино...

Чоловік заплющив очі, прихилився ще ближче, глибоко вдихаючи повітря поруч із моїм обличчям...

👇👇👇
https://booknet.ua/book/nebezpechne-kohannya-alfi-b460416