Знаю, що багатьом ця книга дуже подобається, але в мене неоднозначні враження. Сюжет, судячи за анотацією, виглядав цікавим ⬇️
«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського письменника Юрія Винничука розгортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться...
🤷♀️ Але реалізація викликала різні емоції. Для мене ця книга — якийсь вінегрет зі стилів письма та жанрів. Іноді здавалась, ніби писали різні автори. Якісь частини подобались, якісь — читалися важко й нуднувато, викликали відразу.
Коли оповідь йшла від автора, текст сприймався легко, я знаходила цікаві формулювання на кшталт:
Замолоду ми всі є ніким‚ навіть найбільші генії‚ чиї кар’єра і визнання попереду‚ приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно‚ що одружившись‚ наражаємо себе на неабиякі випробування‚ які рідко завершуються щасливо‚ а частіше все ж таки розлученням.
Але коли оповідь йшла від Йоська, доводилося долати дуже довгі речення, іноді на пів сторінки:
Йосько з нас чотирьох був найменший, і за віком, і за зростом, а ще він був худий, в окулярах і зі скрипкою, можете собі уявити це видовище, як він теліпається з тою скрипкою, що ледь не більша за нього, тому ми мали над ним опіку, бо кожен хотів такого курдупеля образити, мені й самому, якби то не мій товариш, а зобачив його десь на вулиці, рука б потяглася здерти з нього кашкет і закинути на гілляку, але то був наш *, і то такий, що ще пошукати.
До того ж, в оповідях Йоська багато специфічного діалекту — і з одного боку, це занурювало в атмосферу Львова тих часів, але з іншого — важко читалося.
Не сподобались мені деякі фентезійні моменти та еротичні (скоріше порнографічні) сцени. Я зовсім не ханжа, але це було якось огидно. Сорі, цитувати не буду.
А сподобалось занурення в історичний контекст - тепер я набагато краще уявляю життя у Львові перед Другою світовою війною та в її часи, та як львів'яни потерпали від совецької окупації. Насправді мало що змінилося:
А на вулицях Львова тепер можна було спостерігати дивовижні картини, адже неможливо собі було уявити польського офіцера з мішком картоплі за плечима, з дитячою ванночкою чи навіть унітазом на голові, але совєтські офіцери з таким скарбом траплялися щодня, пхати поперед себе тачку з яким-небудь комодом чи бюрком, конфіскованим у буржуя, було для них звичною буденною справою, і жоден військовий патруль ніколи не звертав уваги на таку принизливу для військової еліти картину.
Також сподобалися описи галицьких страв та смішні моменти, яких багато на початку книги. В кінці було вже зовсім не смішно — моторошно, жорстко й боляче. Але реалістично.
Для мене цей багатошаровий твір виявився на 7 ⭐️ з 10.
Книготерапія 📗Підписатись