Со Міе «На добраніч, мамо», видавництво Анетти Антоненко 🌟

Цю книгу я дочитувала вже в подорожі, в авто, бо просто не змогла залишити її недочитаною вдома.

Думаю, це вже багато говорить про те, наскільки вона зачепила 🔥

Читається швидко, дуже хочеться дізнатися, що ж там насправді сталося. Але все одно я маю до книги деякі питання.

Мабуть, я вже трохи розбалувана корейськими трилерами. Від них чекаєш чогось незвичного, дивного, такого, що справді вибиває з колії. І «На добраніч, мамо» мене все ж не вразила так сильно, як, наприклад, трилери Чон Юджон 🤯

А ще тут було кілька моментів, де мене, чесно кажучи, бомбило. В мене постійно виникали питання до поведінки головної героїні, яка, між іншим, психологиня. Я регулярно ловила себе на думці: а наскільки вона взагалі кваліфікована?

Іноді не вистачало й логіки або пояснень. Наприклад, один із персонажів, який щойно втік з тюрми, дуже швидко дізнається адресу героїні, і нам просто повідомляють, що «зробити це було нескладно». Ну… можливо. Але мені як читачці хотілося б хоча б трохи зрозуміти — як саме?

Ось таких моментів, де авторка ніби полінувалася додати пояснення й достовірності, було кілька. Не всьому в цій книзі віриш 🤔

Але щоб захопитись і відволіктись піде.

А ви читали «На добраніч, мамо»? Як вам?