Це важка, емоційна й дуже глибока психологічна драма. Після таких книжок ще довго ходиш під враженням 💔
Одного дня літня жінка губиться на вокзалі. У неї вже почалась деменція, але рідні цього не усвідомлювали. Поки діти та чоловік шукають маму, вони ніби заново знайомляться з нею — і водночас із самими собою.
"Роман Шін Ґьонсук «Прошу, оберігай маму» — несподіваний і дуже важливий для нашого соціуму твір, який захоплює читача з першої сторінки й не відпускає до останньої. Адже авторці вдалося у своїй оповіді заторкнути ту тему, яка стосується, напевно, кожної й кожного, але при тому уникнути властивих їй зайвих сентиментів і нав’язливого дидактизму, запронувавши натомість історію життя однієї мами й спонукаючи задуматися: чому те, що ніби мусить виходити на перший план у родинних стосунках, дуже часто так і залишається непроговореним, невисловленим, і часом уже запізно щось із цим удіяти. Власне, ця історія про самовіддачу й любов і водночас — про нечулість й сліпоту, жорстоку правду життя."
Найбільше мене вразила форма оповіді. Історію розповідають кілька героїв: син, донька, чоловік і сама мама. При цьому використано цікавий авторський прийом, про який не буду говорити, щоб не зіпсувати враження 😉
Через різні голоси поступово відкривається образ цієї жінки. Кожен із близьких знав її по-своєму, але ніхто не розумів до кінця. І тільки коли вона зникає, близькі починають усвідомлювати, ким вона була насправді, як багато робила і наскільки дорога для них.
"Але дивуюся, як я могла думати, що мама все життя була лише мамою. От візьмемо мене. Так, я мати, але в мене є мрії, є спогади про дитинство, юність, молодість. А мама в моїй свідомості ніби з народження вже була мамою."
"Невеселі моменти життя пережила завдяки думкам про маму. Одними цими думками все розставлялось на свої місця. Одні вони повертали тобі сили."
"Ти досі хочеш вірити, що вона сповнена здоров'я і сил, і нема такого, щоб було їй не під силу. І як тобі вже нестерпно важко в цьому великому місті, вона завжди буде там, на тому боці слухавки"
Ця книжка дуже багато говорить про материнство. Про те, як матері часто настільки розчиняються в дітях, що забувають про себе. А потім дивуються невдячності дітей. Але ж якщо сама себе не цінуєш, то і в дітей не буде цього прикладу 🤷♀️
Мені було цікаво читати роман ще й тому, що це корейська література. Попри універсальність теми, у книжці багато деталей повсякденного життя Кореї: побут, кухня, звички. Кожен раз з таких книг дізнаюсь щось нове: на кшталт паперу замість скла у шибках чи способів боротьби зі щурами.
"У дні, коли все село ловило щурів, діти мали приносити в школу хвости як доказ. Мами його однокласників спокійно давали раду із цим завданням, загартаючи хвости з пійманих гризунів в аркуші паперу. Його ж мама сіпалась від однієї згадки про пацюків."
Рекомендую книгу, якщо ви:
✔️любите психологічні романи;
✔️цінуєте сімейні драми;
✔️цікавитеся корейською літературою;
✔️готові зараз до непростого, емоційно важкого читання.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись