Ця книга стала для мене прикладом незвичного нонфікшну. На початку це автофікшн — дуже особиста історія про те, як можна поступово втратити себе, жити чужими очікуваннями, погоджуватися на менше, ніж заслуговуєш, а потім опинитися в точці, де стає зрозуміло: так більше не можна 🥲
"В основу цієї книги лягли особисті щоденникові записи авторки - чесні, необроблені, написані в моменти болю, розгубленості, надії й поступового відновлення. Це дуже особиста історія, розказана без прикрас і без ролі «я вже все пройшла». Але саме тому вона так легко впізнається і відгукується багатьом жінкам.
«Повертаю собі себе» - це не вигаданий шлях і не теоретичні роздуми. Це жива хроніка внутрішніх змін: коли ти ще сумніваєшся, ще боляче, ще тягне назад, але вже починаєш повертати собі голос, тіло, межі і право бути собою.
Ця книга не обіцяє миттєвого зцілення і не замінює терапію. Вона пропонує інше: безпечний простір, у якому можна впізнати себе, дозволити собі бути чесною і почати повертатися до себе знов."
Я вже писала, що першу частину я читала з великим співчуттям до авторки. Було непросто спостерігати, як талановита, сильна жінка раз за разом не обирає себе.
Друга частина книги сподобалася мені більше. Тут уже з'являються конкретні рекомендації, вправи, запитання для роздумів і ті інструменти, які допомогли авторці пройти шлях до себе. Видно, що це не просто набір мотиваційних фраз, а результат серйозної внутрішньої роботи та психотерапії.
До речі, авторка пише, що не кожен може дозволити собі психотерапевта, тому вона і створила книгу, яка стане підтримкою для тих, хто зараз проходить складний період — після розлучення, розриву стосунків чи навіть вигоряння.
Багато думок мені відгукнулися ⬇️
«Дисципліновані люди часто думають, що дисципліна — це обмеження. Це не так. Коли у вас дисципліна розуму, ви розумієте, що ви — творець свого життя. Ви обираєте все, що приносить вам користь, що робить вас сильнішими і кращими, але через любов до себе».
«Можна, не виходячи з кімнати, стати кимось, а можна, не виходячи з кімнати, довести себе до ручки».
Сподобався розділ про стосунки, написаний з психологом. В ньому є конкретні орієнтири, які допомагають зрозуміти, чи не втрачаєте ви себе поруч з іншою людиною.
«Любов до себе — це спочатку я, а потім ти. Це не про егоїзм. Це про внутрішній келих, із якого ми ділимось. Коли він порожній, ми шукаємо, просимо, вимагаємо. Коли повний, ми даруємо з легкістю. Справжня любов не стирає вас, вона стає простором, у якому ви залишаєтесь собою. І саме тому можете бути по-справжньому близькими.».
А ще мені відгукується важлива думка: якщо тебе не обирають інші, варто чесно запитати себе — а чи обираєш ти сама себе?
На навчанні гештальту я зрозуміла, що подібні питання варто ставити собі при бажанні звинувати в чомусь партнера. Він мене не підтримує — а я сама себе підтримую? Він мене не цінить — а я ціную? Отримуєш чесну відповідь, починаєш змінювати не партнера, а ставлення до себе, а там і партнер підтягується. Ну або ви розумієте, що це не ваше, і головна людина (ви) може дати вам те, що потрібно ❤️
Якщо вам близькі теми самоцінності, особистих кордонів і повернення до себе після складних життєвих періодів — раджу звернути увагу на цю книгу.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись