Продовжую слухати те, що ви мені порадили в підписці абук. В романі переплітаються історія та сучасність. Оповідачка переживає непростий період у житті — кризу, депресивні стани, втрату внутрішньої опори. І одночасно поринає в дослідження постаті В'ячеслава Липинського — історика, політика та філософа польського походження, який свідомо обрав українську ідентичність 🇺🇦
"Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців? Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном… Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки. Роман став переможцем літературної премії “Книга року ВВС” у 2016 році."
Для мене однією з найсильніших сторін книги стала саме історична лінія. Було цікаво дізнатися більше про Липинського, його погляди, розчарування в політиці, боротьбу за власні переконання та самотність. Разом із ним у романі постають й інші діячі української історії, тож книга спонукає зануритися в контекст епохи й дізнатися більше про наше минуле.
Це роман про пам'ять, ідентичність, пошук себе та відчуття приналежності. Про те, як особисті кризи можуть дивним чином перегукуватися з історіями людей, які жили задовго до нас.
«Пам'ять — це єдиний міст через прірву часу, але він занадто крихкий, щоб витримати вагу всієї правди.»
«Ми складаємося з того, що вирішили забути, і з того, що нам не дозволили згадати.»
«Історія не вчить нас жити, вона лише показує, як легко можна зникнути, не залишивши по собі навіть тіні.»
Не можу сказати, що книга здалася мені дуже захопливою в сюжетному сенсі. Вона досить рівна, депресивна за настроєм. І чогось не вистачило мені саме в лінії оповідачки, хоча її психічні проблеми мені близькі і цікаві.
Але Таня Малярчук пише майстерно. Особливо добре їй вдається передавати внутрішні стани героїв, їхні сумніви, страхи та переживання.
"Час — це великий синій кит. Він поглинає мене разом з усіма моїми думками, переживаннями, спогадами, але щоб насититися і могти функціонувати, йому потрібно безліч таких, як я, мільярди крихітних, майже невидимих світів. "
"Згадувати — моя розкіш. Я напружуюся, чманію, ніби падаю в якийсь бездонний вертикальний тунель, і немає за що вхопитися, пальці даремно шкребуться об ідеально гладку поверхню. Я падаю в минуле. "
Рекомендую насамперед тим, хто любить історичні та психологічні романи, а також хоче краще зрозуміти українську історію через долі конкретних людей.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись