Дуже мені сподобалась ця книга. Відкрила для себе Олену Стяжкіну як авторку — точно хочу читати її ще. І, до речі, вона моя землячка з Донецька, і сама книга теж про Донецьк. Частина героїв — майже мої ровесники. Тож для мене це було особисте й ностальгійне читання 😿
"«Смерть лева Сесіла мала сенс» — роман Олени Стяжкіної про нашу війну й про долі людей, випадково поєднаних у Донецькому пологовому будинку в 1986-му році. Магія фотографії та запозичених імен перетворює незнайомців на гілки генеалогічного дерева — і вони врешті стають родиною, головна в якій — маленька дівчинка. У книжці безліч переходів — стоматолог стає воєнним хірургом, цап — сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструктора зі снайперської стрільби… В українському Донбасі. На початку ХХІ століття. Проте час у книжці — доволі умовна величина.
Це перший роман авторки українською мовою — втім, не повністю: за задумом, українська тут — чи не найголовніша точка переходу, в якій свідоме прощання з російською означає для героїв та негероїв можливість бути собою."
Ще до війни 2014 року в героїв були цікаві долі, але після — все взагалі перевертається. Це не просто "роман про війну". Тут не тільки про бойові дії як такі, а про долі звичайних людей, про їхні вибори, страхи, зміни, трансформації...
Це глибока й емоційна книга, і, звісно, для мене все в ній болісно та знайомо. Дивно й щемко було чути назви вулиць, районів. І я раптом зрозуміла, що за ці 12 років уже почала забувати рідне місто.
“«Долітало» — це таке дієслово, яке пояснювало хтонічний, безособовий порядок війни. Хаос війни, в якому страшно було шукати винних, оскільки винні прикидалися рятівниками, а невинні проголошувалися звірами.”
“Безвісти — це не про безсмертя. Це про муки, які ніколи не завершаться, не перейдуть у тугу й смуток. Безвісти — це безплідна кривава надія: заглядати в незнайомі обличчя, прислухатися до кроків на сходах, вдивлятися в незнайомий номер і крик: «Візьміть хтось слухавку. Візьміть хтось. Я не можу».”
"У новому «русском мірє» Донецька, як, зрештою, і в старому, у магазинах ніколи не продавалася «свєкла». І «свьокла» теж ні. Їх просто неможливо було ані купити, ані навіть замовити продавчині. Тільки буряк."
“У глобальному світі, де люди давно не прив'язані до місця, війна повертає поняття дому. Тягне-притягує туди, куди
ти не можеш потрапити. Але можеш повернутися.”
Авторка використала цікавий прийом — текст починається російською, а потім поступово переходить на українську. Багато хто критикував книгу за це і навіть не став слухати. Але це не випадковість. Так показана зміна свідомості, вибір ідентичності, з яким багато людей Донбасу зіткнулися після 2014 року.
Єдине — мені здається, цю книгу краще читати саме в друкованому варіанті. Я на початку плуталась у героях. А ще це той текст, де хочеться бачити речення перед собою, повертатися, перечитувати, підкреслювати. Авторка чудово пише!
“Від бажання бути людиною, а краще — хорошою, дехто робить дурниці, а дехто — всіляке добро.”
“Людям треба любити когось беззастережно. Батьків - не виходить, дітей - не вміємо, сусідів - боїмося, колег - ненавидимо, односельців - стидаємося. Папужки - саме воно."
«Цілком зрозуміло, що смерть лева Сесіла жодного сенсу не мала, як і не мала сенсу смерть жодного героя/негероя, як і не мала жодного сенсу війна...»
Тож якщо ви з Донецька або вам цікаво краще зрозуміти український Схід, Донбас — дуже раджу 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись