Мінімум по Івану Багряному я виконала: «Тигролови» і «Сад Гетсиманський» прочитала.
Але з'явилась нагода послухати «Огненне коло» і я радо нею скористалась. Бо Багряний — це Багряний. Його тексти важкі, емоційні, але неймовірно сильні 🔥
"«Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» — роман про українців, які стали заручниками у протистоянні двох тоталітарних режимів під час Другої світової війни — фашистського і радянського. В основу твору покладено історію української дивізії СС «Галичина», яку влітку 1944 року німці кинули в бій під Бродами, забезпечуючи собі можливість для відступу.
Цей роман – це згусток болю і відчаю, самопожертви і відваги, надій і втрат й небажання скоритись. Герої Багряного, які безмежно люблять і захищають свою землю, борються проти двох тиранів, обидва з яких несуть жорстокість та смерть."
Мені здається, що книга «Огненне коло» дуууже актуальна. Багато чого перегукується з нашим сьогоденням, подіями на фронті. Так, знаряддя в цій війні інші, але люди, їх мотиви й переживання, ті самі.
"Либонь, саме з такого настрою, з таких джерел зродилося оте достославно національне «якось то воно буде»."
"То було змагання між психозом жаху і почуттям обов'язку й відповідальності, між егоїзмом і жертвенністю, між тваринячим і людським…"
"Бо не тільки металося тіло, металася й душа. Бідолашна, засмикана, змучена душа. Часом здавалося, що вона або розчахнеться навпіл, або людина мусить збожеволіти, а це значить розчахнутися вже не навпіл, а на сто часток."
(До речі, зовсім нещодавно, у відпустці, ми проїжджали описані місця — Броди, навколишні села. І від цього текст сприймався ще гострішим.)
Багряний дуже добре показує психологію молодих хлопців, яких кинули фактично як гарматне м’ясо. Їхні страхи, розгубленість, внутрішні конфлікти, думки перед боєм, коли десь уже є розуміння, що шансів вижити майже немає 😢
"Так іноді буває з людиною, коли трагізм ситуації й нервова перенаснага переходять межі, — людина перестає квапитися; саме тоді, коли треба найбільше квапитися, вона перестає квапитися, її опановує спокій. Спокій байдужости."
"Велика річ — людська віра. Вона може створити психоз жаху і вона ж може створити зворушливу ілюзію небувалого чуда."
“Нас переможено, але це не є правда. Нас вибито. Нас вимордувано. Нас витолочено, це так. Але нас не переможено. Бо ми не здались. Ми не здалися ворогові й не піднесли руки догори.”
“Неупокорений мертвий воскресає завжди.”
Текст образний, патріотичний, емоційний. Але повторюсь — непростий і тримає в напрузі до кінця. Якщо зараз вам важко читати про війну, то краще відкласти.
А от якщо хочеться глибше зрозуміти і нашу історію, і психологію людей на війні (мені от дуже треба), тоді раджу 👍
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись