«Невеличка драма» мені сподобалася значно більше, ніж «Місто». Це також міський київський роман, але книга здалася динамічнішою, чуттєвішою, психологічнішою і загалом цікавішою 🔥
"Валер’ян Підмогильний хотів написати роман, у якому майстром корабля буде жінка. І написав «Невеличку драму» — роман про нові взаємини, новий побут, нову мораль і вічні питання, які постають у несподіваних учудненнях доби технічного прогресу. Шалена ірраціональна пристрасть чи холодний раціональний розрахунок — хто вийде переможцем із двобою? Чи перемога взагалі можлива, якщо і кохання, і страждання — лише стандартні реакції білка? Підмогильний майстерно розігрує на камерній сцені невеличку драму, назва якій — життя. Це один з найкращих філософських романів в українській літературі ХХ сторіччя."
Передусім це роман про жінку, яка мріє не про «вдале заміжжя», а про щось більше, особливе, своє. У цьому сенсі текст цілком може бути прочитаний у феміністичному ключі 🚺
«Це ж велике щастя — знайти щось велике там, де всі добачали тільки дріб'язок!»
Дуже багато в романі психології — роздумів про людську природу, внутрішні конфлікти, стан спустошення й навіть депресивні переживання. Про це я написала окремо в каналі Відкрий гештальт!, але повторюся: спостереження автора надзвичайно точні. Любителям психологічної прози точно сподобається ❤️
“Одного з дуже корисних у житті вмінь, а саме вміння ворога гостро й постійно ненавидіти, Марті бракувало геть, і кожен, хто їй зло вчиняв, тим самим від неї віддалявся, обертаючись у порожне місце, до якого вона нічого не могла почувати. Тобто не здібна була проєктувати свій біль назовні.”
Один із головних персонажів — вчений, біохімік. Іноді він підбішував, але його міркування також додавали тексту цікавості й глибини.
“Логіка - це обмеженість людського розуму, Марто. Логіка - це його границя. Ми втискуємо в ці границі життя... а це злочин, Марто, життя більше за розум... незрівнянно більше.”
"У нас лишились і старі надії на щастя та краще майбутнє, надії первісної людини, від якої ми, зрештою, різнимось тільки одежею та способом висловлюватись. Але майбутнє нам так само невідоме, ні особисте, ні вселюдське. Ми можемо тільки припускати, але припущення видаємо за знання."
Загалом у романі багато різних персонажів — різних за світоглядом, цінностями, уявленнями про життя. А ще наочно видно, як жили кияни й українці в період утвердження більшовизму, як змінювалися погляди, мова, внутрішні опори. Через побут, розмови, внутрішні монологи дуже добре відчувається епоха 👍
“Ми вийшли з минулого й сумуємо за ним. І в любові до нації є теж сум за минулим. Основне в нації — це спогад. До нації прилучається тільки той, хто психічно зʼєднався з її минулим. Через те, власне, й не важить нічого, ким хто народився. Це момент суто механічний, це штамп на бланкові, де ще нічого не написано. Бо належним до нації не родяться, а робляться.”
Підсумовуючи: роман динамічний, але водночас глибокий, інтелектуальний, насичений сенсами.
Рада, що почала з нього рік. І щиро раджу читати — написаний майже 100 років тому, він досі актуальний.
Прикро, що автора стратили у 36 років. Він міг би написати ще багато сильних книг! 😭
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись