Книга «Кубик» — це головоломка, в якій є фантастика, подорожі в часі, паралельні світи, трилерна динаміка й багато абсурду.
"В одному зі світів чуєш стук у двері своєї квартири, але не відчиняєш, бо знаєш, що залишився останньою людиною на Землі. В іншому — спостерігаєш за тим, як людство віддає себе науковому прогресу, але занедбує пам’ять. У ще одному — отримуєш телефон, який показує тобі один із двох варіантів майбутнього, що настають залежно від твого вибору."
Зазвичай я таке люблю (крім абсурду), але цього разу не все склалося 🤷♀️
Наче і ідея цікава, але під час читання мене не полишало відчуття постійної, аж занадтої дезорієнтації. Багато моментів залишались незрозумілими, і я часто ловила себе на думці: «Що тут відбувається?». Персонажі плуталися, важко було вхопитися за їхні образи, уявити їх обʼємно, зрозуміти, хто є хто.
Фінал ніби все пояснює, але загальна картина стає яснішою, проте деталі початку вже стерлись з памʼяті. І складається відчуття, що для повного розуміння книжку треба перечитати ще раз.
Водночас стиль автора — цікавий та аутентичний. Часом трапляються точні або іронічні формулювання.
"Безпам'яття? Багато хто вважає, що безпам'яття – це якраз панацея, а не хвороба."
"Деякі речі здаються набагато чарівнішими, коли ти не береш у них безпосередньої участі. "
"Час усі рани гоїть, а годинник – це його символ. Я хотів би полагодити годинник, щоб час якнайшвидше почав лікування. "
"Але зараз, коли на ринку друзів відсутня пропозиція, таке поняття як самотність втратила не тільки ціну, а й сенс. У порожньому світі ніхто себе самотнім не почуває. "
"Люди розчаровують одне в одному саме через те, що попервах бачать потенціал, а вже потім помічають, що самі собі його придумали. "
Загалом: нестандартно, але читалось без захвату.
Це читання для тих, хто любить інтелектуальні лабіринти, абсурд і тексти, які довго не розкривають свої правила гри. Мені ж забракло ясності й потоку.
Не шкодую, що прочитала. Але й сказати, що це мій текст, не можу 😢
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись