Вчора дочитала «Планктон» Кирила Половінка — і, на жаль, моя інтуїція таки не підвела 😭
Ще коли читала відгуки на «Лімб», зрозуміла, що це не мій тип літератури. «Планктон» взяла виключно через те, що її читали в клубі Katebooks, і більш того, рекомендував учасник клубу, якому я довіряю.
"Він отримує все, що хотів — і втрачає те, що було справді важливим.
Максим Єфіменко завжди програє. Друг кидає на гроші, дівчина йде до іншого, а старенький ланос от-от доведеться продати, щоб позбутись боргів. І, здавалося б, нова престижна робота має стати його щасливим квитком, от тільки за дверима омріяного офісу життя Макса стискається до розміру скляного акваріума, де на нього чекають численні невдачі, таємниці, боротьба з токсичним босом, а подекуди — і з самим собою.
Чи можливо побудувати щось справжнє на уламках розбитого ілюзіями життя? Скільки принижень треба проковтнути, аби остаточно втратити себе? І в який момент людина перетворюється на сірий офісний планктон?
Це сатирична, зла і до болю впізнавана трагікомедія офісної реальності на зламі десятиліть, де, щоб отримати бажане, доведеться втратити все, що було по-справжньому важливим. У цій книжці немає геройства. Тільки виживання з дешевою кавою у руках і клятим будильником щоранку. І світла в кінці тунелю теж немає. Це просто офіс."
Мені не сподобалось буквально все. Зазвичай всюди знаходжу бодай щось позитивне, а тут не вдалося. Але дочитувала, щоб все-таки прийти на обговорення.
По-перше, подача. У тексті дуже багато грубих слів — не лише відвертого мату, а й загальної лексики, яка створює постійний відтінок злості та дратівливості. Я сприймаю ненормативну лексику, але лише дозовано, коли вона підсилює якусь гостру ситуацію. Але тут це суцільна історія.
Атмосфера книги для мене виявилася похмурою, злобно-депресивною. Гумор теж не зайшов — грубуватий і пошлуватий.
Ось типовий фрагмент тексту (можете побачити, ок вам чи ні) ⬇️
"Охуїти! Зажатої пари тисяч гривень саме й не вистачало до квартири? Капец, бля! Поки один чіпляється зубами за будь-яку нагоду трохи заробити (плюс борги в бандюків і кінчені родичі латентних кримінальних авторитетів, через яких ти просто не отримуєш роботи), інший хату купує. Згадалось шкільне "Люди одружуються, їбуться, а мені грошей немає взуться.""
По-друге, персонажі. Не знайшла, до кого можна було б відчути бодай мінімальну симпатію чи емпатію. А ще булі недостовірні на мій погляд моменти, які я не буду спойлерити.
По-третє, сюжет. Основна частина книги — це будні офісу: звіти, рутина, менеджерські задачі, внутрішня апатія. Для когось це може здатися точним відображенням корпоративного світу, але для мене це не близько, тому було просто нудно спостерігати за цим.
І головне — емоційний слід. Є книжки трагічні, важкі, але вони мають внутрішню силу, зміст, який тримає. Тут же не було особливих трагедій, але при цьому вона виснажує. Після прочитання залишилося неприємне відчуття, з якого хотілося вирватися й взяти щось глибоке чи якщо не глибоке, то хоча б приємне.
🤷♀️ Не люблю писати такі відгуки, але чесність для мене важлива. Тут є фанати автора, і я підкреслюю, що це не книга погана чи автор погано пише (взагалі так ніколи не кажу), просто мені таке не подобається. Книга, звісно, знайде свого читача.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись