Мабуть, усі вже знають, що цей роман — лауреат Пулітцерівської премії і що це своєрідне переосмислення «Пригод Гакльберрі Фінна» Марка Твена. Але про всяк випадок вирішила нагадати ☺️
Я дуже любила «Пригоди Гакльберрі Фінна», тому мені було страшенно цікаво подивитися на знайомі події очима Джима або Джеймса — це його повне ім’я у версії Еверетта.
"«Джеймс» — блискуче, сповнене дії переосмислення «Пригод Гаклберрі Фінна»: чарівне, смішне, трагічне, часом жахливе — і, до того ж, розказане голосом раба Джима. Коли Джим дізнається, що його збираються продати новому господареві в Новий Орлеан, назавжди розлучивши з дружиною і донькою, він вирішує сховатися на острові Джексона на Міссісіпі, доки не зможе розробити план утечі разом із сім’єю. Тим часом Гак Фінн інсценує власну смерть, аби врятуватися від жорстокого батька, який нещодавно повернувся до міста. Все це відоме читачам Марка Твена, і саме із цього починається надзвичайно небезпечна подорож героїв на плоту рікою Міссісіпі до штатів, вільних від рабовласництва. Чимало елементів сюжету «Пригод Гаклберрі Фінна» тут збережено, але внутрішня свобода, інтелект і здатність Джима до емпатії показані в радикально новому світлі, із блискучим гумором, глибиною і справжнім драматизмом. Цей роман став справжньою подією у США, і вже сьогодні вважається однією з найкращих книг в американській літературі двадцять першого століття."
Спочатку я ніби знову повернулася в дитинство — до річки, плоту, пригод. Здається, ніби читаєш ту саму історію — ті ж події, тільки розказані Джеймсом.
Вже з перших сторінок видно, що Джеймс зображений зовсім не таким, яким показував його Твен. У Еверетта це розумний, глибокий чоловік, який просто змушений прикидатися дурнуватим — бо інакше в тому світі йому не вижити 🫣
«Люди таки дивні. Вони вірять у брехню, в яку хочуть вірити, і відкидають правду, яка їх лякає».
Але поступово тон роману змінюється. З’являється більше болю, несправедливості, піднімаються важкі теми — расизм, приниження, насильство. Це вже роман не про пригоди, а про те, як важко і боляче бути рабом.
«Який дивний світ, яке дивне існування. Рівний мусить доводити свою рівність».
«Я хотів їй сказати, що мені шкода, але це було зайвим. Ми обоє знали, де ми, і знали, що більше нічого не знаємо. Ми знали, що вона, я, всі ми назавжди голі у цьому світі».
"- В мене ніколи не було раба. Їх важко утримувати та доглядати? Скільки коштує прогодувати одного?
- Треба їжі та води. Як собакам. Але вони ще вміють розмовляти."
Попри важкість змісту, читати було легко — текст живий, динамічний, місцями навіть іронічний.
«Потім мене затягнуло під борт пароплава. Я трохи побавився з думкою про те, щоб потонути. Утоплення завжди робить людину цікавішою, але тієї миті я хотів залишатися якомога більш нудним».
Мені дуже сподобалася ця книга. Вона сильна, болюча, але важлива 💔
Ти просто пливеш за течією історії, і десь посеред болю все одно відчуваєш — є в ній і надія.
Мені вже дуже хочеться обговорити роман на книжковому клубі — бо це та книга, після якого виникає багато думок та почуттів, які необхідно висловити.
Якщо вже читали, або готові прочитати найближчим часом, запрошую вас 31.10 о 19.00 на онлайн-обговорення. Щоб забронювати місце або поставити питання, пишіть в приват @liybovbo
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись