🐎 Книга, яка вразила і сюжетом, і глибиною. Це історія про коня — легендарного Лексінгтона, а ще про дружбу, почуття, расизм, свободу і гідність.
У романі кілька часових ліній — XIX, XX століття і сучасність, які переплітаються через історію коня. Лексінгтона доглядають та використовують на перегонах, зображують на картинах, досліджують його історію і навіть скелет.
"Між дослідницею-австралійкою Джесс і афроамериканським мистецтвознавцем Тео виникає зв’язок через спільний інтерес до коня, який жив у США у ХІХ столітті. Джесс вивчає кістки жеребця, щоб більше дізнатися про його швидкість і витривалість, а Тео відкриває втрачену історію чорношкірих вершників, які мали вирішальне значення в успіху скакуна на перегонах. Вишукана картина, яку Тео віднаходить на смітнику, скелет на горищі, куди дістається Джесс, та найвеличніший скакун в історії Америки — із цих ниток лауреатка Пулітцерівської премії Джеральдін Брукс сплітає приголомшливу розповідь про силу духу, одержимість і несправедливість. Натхненний дивовижною реальною історією чистокровного скакуна Лексінгтона, роман «Кінь» порушує теми мистецтва й науки, кохання й одержимості, а також досліджує ще не завершену історію расизму."
В кожній лінії є щось, що торкається душі. Особливо мене зачепила зворушлива історія Джарета — раба, який усе життя був поруч із Лексінгтоном.
«Джарет віддавав перевагу мові коней. Будь-який кінь розповість, як йому ведеться, смикнувши вухом або махнувши хвостом. Люди ж можуть замакитрити голову, кажучи слова, які здаються приязними, коли вони аж ніяк не є вашими друзями».
Але ця лінія не тільки про відданість тварині, а про людську гідність. Авторка дуже тонко показує расизм — і в XIX столітті, і в наш час. Тут я вже показувала, як готували рабів-жокеїв.
А ось так виглядало їх шлюбне життя:
"Вона була прекрасною молодою дівчиною, а я, мабуть, здавався їй старим і потворним. У будь-якому випадку вона не мала права голосу, як і я. Ми обоє тоді належали одному господарю, який вирішив, що ми мусимо стати парою. Ніяких церемоній, ніяких проповідей, нічого такого. Вона просто прийшла в мою кімнатчину. Пізніше, коли він продав її Тоддам, ми теж не мали права голосу."
"Хоча жоден закон не визнавав рабського шлюбу, це не робило його менш реальним для двох людей, які кохали одне одного."
Це не просто історичний роман, а ще й роздуми про те, як мало змінилося у світі, який вважає себе цивілізованим 😭
Фінал несподіваний. Якщо ви плачете над книжками — тут точно не втримаєтесь.
🏆 У книзі є післямова, де Джералін Брукс пояснює, що з історії Лексінгтона реальне, а що — художня вигадка. Книга здобула кілька літературних премій і, мені здається, абсолютно заслужено.
Рекомендую всім, хто любить історичні романи, книги про тварин, випробування і несподівані повороти долі, людяність.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись