​➙ ЧАСТИНА 2.

Намагаючись піднести українську науку й тим самим підняти престиж української культури, інтелігенція зосередилася не лише на традиційних гуманітарних дисциплінах, а й вимагала створення в республіці можливості для розвитку таких сучасних галузей знань, як ядерні дослідження та кібернетика.

▫ Так, у 1957 р. в Києві було засновано комп’ютерний центр, що в 1962 р. став Інститутом кібернетики і вивів Україну на провідну роль у цій галузі в СРСР.

▫ З’являлися численні україномовні журнали з природничих і суспільних наук. Українська інтелектуальна еліта, цілком очевидно, збиралася використати створені десталінізацією можливості для поширення сучасних знань українською, а не російською мовою.

▫ Оскільки Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресовані незаконно, дедалі гучніше лунали вимоги реабілітувати їх.

▫ Першими, кому посмертно повернули добре ім’я, стали репресовані під час чисток комуністи.

▫ На теренах України зростали вимоги реабілітувати таких націонал-комуністів, як Скрипник, Хвильовий і члени КПЗУ.

▫ Незабаром уже пропонувалося реабілітувати такі ключові постаті культури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисер світової слави Олександр Довженко й видатний мислитель ХІХ ст. Михайло Драгоманов, кожен із яких досяг успіхів у намаганні піднести українську культуру над властивою для неї провінційністю.

▫ Позаяк відновлення доброго імені цих діячів торкалося такого політично чутливого питання, як культурна незалежність України та її «власний шлях до комунізму», партія реагувала на ці вимоги обережно й неоднозначно.

▫ Адже той факт, що українська інтелігенція продовжувала добиватися реабілітації згаданих діячів, свідчив про те, що ідеї репресованих і надалі зберігали свою притягальну силу.

▫ Для мільйонів українців, ув’язнених у сибірських таборах примусової праці, десталінізація принесла несподівану волю: багато з них отримали амністію й дозвіл повернутися додому.

▫ Цю часткову ліквідацію гігантської системи концтаборів прискорив ряд табірних повстань, зокрема у Воркуті та Норильську (1953 р.), Караганді (1954 р.), в яких провідну роль відіграли колишні члени ОУН і УПА.

▫ Проте Кремль дав ясно зрозуміти, що не допустить інтеграцію українського націоналізму ОУН.

▫ У 1954 р., в розпал святкувань Переяславської річниці, було оголошено про страту Василя Охримовича - видатного провідника ОУН в еміграції, якого з літака закинули в Україну американці.

▫ А в 1956 р. відбувся ряд широко висвітлених у пресі процесів над колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками.

▫ Чи не найпромовистішим свідченням рішучості Хрущова дотримуватися засад радянської національної політики - навіть якщо водночас робилися деякі другорядні поступки - стала реформа освіти 1958 р.

▫ Ті положення й широка перебудова, що торкалися вивчення національних мов, містили надзвичайно багато суперечностей. До реформи школярі вивчали рідну, а також російську мову.

▫ Позірно ліберальна хрущовська реформа передбачала право батьків вибирати мову навчання для своїх дітей. На практиці це означало, що можна навчатися в Україні й не вивчати української мови.

▫ З огляду на цілий ряд формальних і неформальних спонук до вивчення російської мови слід було чекати, що багато батьків віддадуть дітей до російських шкіл, аби не обтяжувати їх вивченням другої, хай навіть рідної, мови.

▫ Попри бурю протестів, до яких приєдналися навіть українські партійні чиновники, режим завдав цього удару по вивченню національних мов, продемонструвавши в такий спосіб, що навіть у період лібералізації він міг лише модифікувати, але не відкинути остаточно політику русифікації.

▫ Проте вплив десталінізації сягнув далеко поза політико-культурні течії та протитечії, в яких рухалися кремлівські політики й київські інтелектуали.

▫ Загальне послаблення ідеологічного контролю виявило нові настрої, що зароджувалися серед освіченої міської молоді.

𓌉 https://t.me/kleinodahistory - (натисни, щоб перейти до каналу)

#Відлига #Десталінізація #НМТ