— Що саме ти там записуєш? — я вже потягнулася через стіл.
Вона повернула екран до мене. У нотатках великими літерами було написано:
«ЧОМУ ВЛАД МОЖЕ БУТИ МАНІЯКОМ».
Я мало не подавилася вином.
— Ти хвора, Соню, і я тепер уже кажу це абсолютно серйозно, — я поставила келих і витерла губи долонею.
— Зате організована, — вона гордо підняла підборіддя.
Я простягнула руку.
— Дай сюди телефон,  я зараз виправлю цю маячню.
— Навіщо він тобі? — Соня запитально підняла брову, але телефон усе-таки простягнула.
— Я тобі зараз правильну назву напишу, — пояснила я, забираючи його.
Соня засміялася, але телефон віддала. Я стерла її заголовок і швидко надрукувала новий.
«ЧОМУ СОНІ ТРЕБА МЕНШЕ ЧИТАТИ КРИМІНАЛЬНІ НОВИНИ».
— От тепер нормально, — я задоволено повернула їй телефон.
— Дуже смішно, Снєжо, — вона фиркнула, прочитавши нову назву.
— Мені теж подобається, — я усміхнулася й потягнулася за келихом.
— Між іншим, я вже шість збігів нарахувала, — Соня знову відкрила нотатку.
— Можеш хоч двадцять нарахувати. Якщо добре постаратися, під опис того маніяка можна половину міста підігнати.
— Твій поки лідирує, — вона хитро подивилася на мене поверх телефона.