— Ну давай, — я приречено махнула рукою. — Що там ще? У нього дві руки, дві ноги й член? Бо останнє теж підходить під опис мого чоловіка.
Соня засміялася.
— Дурепа. Слухай. Вона сказала, що дуже добре запам'ятала його запах. Від нього пахло  парфумами. І навіть назву сказала, бо її колишній такими користувався.
Соня глянула в телефон і прочитала назву.
Я її навіть не запам'ятала.
— Ну все, — я кивнула. — Зараз поліція перевірить усіх чоловіків, які купували ці парфуми, і до вечора злочин буде розкрито.
— Це ще не все. На ньому були чорні шкіряні рукавички.
— Оце вже справді підозріло. Чоловік восени вдягнув рукавички. Соню, терміново дзвони слідчому, — кепкувала я з подруги.
— Можеш не знущатися? — вона штовхнула мене пальцем у плече. — І ще жінка сказала, що він витягнув широкий скотч. Хотів заклеїти їй рот і зв'язати руки, але вона почала вириватися, вдарила його й утекла.
Я скривилася.
— От це вже гидко.
— Я тобі й кажу.
— А я тобі кажу, що ти скоро почнеш підозрювати кожного чоловіка, в якого вдома є скотч.
— Не кожного.
Я примружилася.
— Навіть не думай зараз називати ім'я мого чоловіка.
Соня посміхнулася й підняла руки.
— Мовчу.
— От і чудово. Бо Влад точно не їздить містом у рукавичках, зі скотчем у кишені й парфумами твого маніяка.
— Мого?
— Ти про нього читаєш більше, ніж про погоду.
Соня хотіла щось відповісти, але я побачила Влада, який уже виходив із магазину з двома стаканчиками кави й пляшкою води.
— Тихо, — попередила я. — Тільки не починай при ньому цю маячню.
— Я що, дурна?
Я промовчала.