#історії та безкоштовна реклама каналу Сумної читкині

Трохи бісить, коли ти просто публікуєш фото затемнення сонця (вони якісь не політкоректні чи шо...) — а від тебе відразу відписується хтось 💁 Типу годину шукати найвищу доступну точку в місті, ще годину вартувати з фотоапаратом і вибирати ракурс, потім годину вертатися звідти в казарму — то не варте їхніх стандартів 🙄 Ну ок, перепрошую. Не вгодив.

А от що не бісить, а смішить, так це ком'юніті книжкових блогерів(ок). Ща-ща, все розкажу.

В Threads у стрічці трапився мені пост чиїхось покупок, названих "урожаєм" з львівського Бестселерфесту — десятки рандомних книг, серед яких повно таких, які видані ще 5-10 років тому, тобто вони з таким самим успіхом могли бути "урожаєм" книгарні Кобзар в умовному Ужгороді. Зате дорого-багато, адже купити нових книг 20-30 не на розпродажі — ви самі розумієте, що це і скільки)

Власне, прокоментував я той пост, мовляв, схоже, що людина банально не була в книгарнях кілька років і до Бестселлерфесту не знала, що Андрухович видав Лексикон інтимних міст і Радіо Ніч. Проте це, вочевидь, дуже зачепило за живе @kengasun (яку це стосувалося десь так само, як і будь-кого з вулиці) й вона відповіла запитанням, чи не знаходжу я, що фото он яке дороге, й аби людина хоч не читала російською. І тут спрацювало вже два тригери: 1)"не знаходити" — як дослівний механічний переклад російського сталого виразу, що відразу видає колишнього носія російської мови, і 2)превалювання кількості (аби не російською 🙄) над якістю. Бо так, чорт забирай, Є РІЗНИЦЯ що читати, і вона навіть більша, ніж якою мовою читати (в глобальному контексті, бо свідомо обирати російську мову книги за наявності українського перекладу — це якийсь особливий вид копрофагії). Можливо, це не стосується російськомовних, що перейшли на українську недавно і бояться знову потрапити під вплив вєлікава і маґучєва язика, як наркоман у зав'язці боїться натяку на нову дозу. У мене ж імунітет перед російською з дитинства, бо щеплення українським націоналізмом від всілякої зарази я сам собі зробив дуже давно. Та не суть.

Створіння (послуговуючись термінологією Сумної читкині щодо мене) настільки ущемилося моїм сарказмом про "нє находітє" (між іншим, Маха таки справді до 2021 року була російськомовною і вела свої соцмережі російською), що не лише відписалася сама (здивований, що вона взагалі була на мене підписана), але й почала приватно вимагати в деяких інших моїх підписників від мене відписатися 😆 Ви уявляєте? Вона з двома іншими подругами (не буду їх позначати) буквально почала булити людей за те, що вони на мене підписані 💁

Мовляв, я пишу огидні речі в і так сумні часи, які важко витримувати 😌

Що ж, наблизити веселі часи можна, вступивши до лав ЗСУ. Бо ще жоден постік про книжки в тіліграмі карту DeepState не змінив і жодного дрона не збив. Кому сумно і тяжко — го в ЗСУ, тут вас навчать безкомпромісно називати хуйню хуйнею, а довбойобів довбойобами. З посмішкою і хорошим настроєм. От він — секрет моєї "злості" у соцмережах, а не токсичність маминих царапинок.

П. С.: черговий приклад, що найчастіше заклики відмовитися від усього російського звучать від раніше російськомовних і звернені до завжди україномовних. Добре, що хоч не звинувачують західняків у русифікації Донбасу, хух, пронесло.