🐦‍⬛️ «Балада про співочих пташок і змій» Сюзанна Коллінз

у мене здається не буває нечитуна, але з цією книжкою просто напав ЧИТУН. я не могла відірватися. і тому мені ще дивніше бачити багато одиниць на гудрідс, де люди скаржаться на нейпойми шо (зокрема на довгі імена персонажів і що вони постійно повторюються, боже памажи)

🤩це вже не сповнена екшоном янг-едалт дистопія з героїнею-символом, як у трилогії ГІ, а глибоко психологічна і політична драма, але взагалі не розумію тих, кому було нудно, бо лише протягом одного літа в житті 18річного майбутнього диктатора Панему відбувається стільки подій і поворотів, що я не раз сиділа з відкритим ротом

і ще одна популярна претензія - не змогли нікому співчувати. damn bitch i hope so????? бо це не класична villain origin story, в якій нещасний непонятний лиходій стає таким, бо став жертвою обставин((( Коріолан Сноу звісно гімна пийнув, але і сам по собі абсолютно відбита тварюка і соціопат, що цілком свідомо бруднить руки заради себе коханого. а себе він кохає найбільше за все на світі, свій комфорт і примарний статус

👑 як уже давній прихильниці трилогії, було неймовірно побачити Капітолій під іншим кутом. не так давно, за якихось 60 років до першої частини ГІ, але багато відмінностей разючі, хоча і наслідки у ГІ очікувані. капітолійці пережили блокаду, голод і бомбардування, проте і тут не всі були рівні. хтось (із кола знайомих Коріолана) мав жерти відпиляну від трупа ногу, щоб не відкинутися з голоду. він же, бідося, ледь не щодня давився вареною капустою

але капустяна дієта продовжувалася і після війни, коли всі почали відновлюватися. бо йому треба було підтримувати ілюзію статусу і заможності. і протягом всієї книжки ми читаємо його думки і бачимо, як світ йому завинив, як він вищий за інших, і як карколомно швидко змінюються його плани, щойно відкриваються вигідні можливості, й він не гребує навіть буквальними життями інших, supposedly коханих людей, заради власного профіту

🦉 капітолійці тут загалом ще не стали таким карикатурним і пересиченим вищим класом. вони ще побиті після війни і багато хто проявляє звичайні людські емоції (ого), не любить дивитися Голодні Ігри, де брудні діти з округів вбивають одне одного заради виживання. але і тут прикол, бо це співчуття і відраза до жорстокості ігор іде не стільки від людяності, скільки від небажання бачити кров і бруд забитої тваринки. бо людей з округів і принципі й за людей не вважають, радше за якихось істот, і це (і багато інших абсолютно ненормальних тейків) настільки буденно, на цьому настільки не загострюється увага, що треба постійно зупинятися і робити реаліті чек

Сюзанна Коллінз просто написала репортаж із голови Сноу, щоб ми могли читати і навіть не дивуватися тому, яке воно кончене. навіть найгіршому диктатору можна за щось поспівчувати, але це не робить його морально сірим (ура!). добре, що Коріолан сам постійно собі нагадує, що він білий, як сніг. нещасний хлопчик, що завжди буде вищим за інших. і тому він ще й ненадійний оповідач, ми все бачимо крізь призму дурки в його голові. авторка написала страшне, але таке добре, це просто краща за ГІ книга 😉

5/5 🖖

#пишу_відгуки