🤩 дійсно не вистачало такого чілового пригодницького фентезі в іспанському сеттингу, бо Іспанію ми любимо (особливо коли якесь село на краю географії називається Куло-Вьєхо, я з нього просто в слюні), а умовна Британія трошки підзадовбала. отак читаєш і вирушаєш у подорож сонячною країною зі смачною їжею і хот піпл. Королівство Фарталья по суті списане з нашого світу, тому вже відчувається реалістичним, а далі авторка нашаровує власний лор, який робить цю історію такою живою і унікальною
😉 про ілюстрації зазвичай додають у кінці, але тут треба з них починати, бо авторських артів тут море і всі невідривно вплетені в сюжет, створюючи цілісну картинку. раджу одразу зазирнути в кінець книжки (я це зробила майже одразу, чому дуже тішуся), бо там невеличка галерея портретів персонажів з описами. тільки обережно, бо існує ризик постійно туди зазирати і розглядати паладінчіків
😉 перша третина книги присвячена кільком коротеньким оповідкам про походеньки головних героїв, трьох друганів молодших паладинів, які щойно пройшли посвяту. кумедні й життєві історії випускників, що тільки починають реальну службу і мають багато чому навчитися, а також флешбеки до студентського життя, нагляд за колегами по цеху, що самі тільки навчаються і чудять всяке, що потім треба розгрібати, аби не зганьбити Паладинський Корпус. кожен розділ починається з невеличких витяжок із енциклопедій, писань, листів тощо, які дають нам трохи контексту про світ загалом, або стосовно наступної оповідки. бачила у багатьох відгуках скарги на "великі інфодампи" і типу...дві сторінки з трьома абзацами, де більшу частину займають якісь вєнзєля для краси? у Пратчетта довші примітки з потоком його пришелепкуватої свідомості....
😉 решту першого тому займає квест одного з головних героїв з його старшим братом, бо треба терміново рятувати третього брата, який раптово показився і став ісполнять Дон Кіхота. ось тут ми вже конкретно закопуємося в родинну історію Жоана Дельгадо, з яким швиденько познайомилися в одній із перших оповідок, а також дізнаємося про його рідний край, поступово розширюючи лор всього королівства і сусідніх держав. коротенькі пригоди класні, але чекаю на такі ж довгі пригоди решти молодих паладинів
з недоліків:
✨чомусь я трохи знудилася, поки читала цю повість з фокусом на одного з гг. і я люблю нудятину™, коли навалюють лору, чи описують в деталях одну битву на мільярд сторінок, але тут було багато повторюваних моментів, коли вони просто їхали і скаржилися на задуп'я, в якому опинилися, або коли по колу обсирали довбня-братика (це святе діло, звісно, але я люблю душнити ірл, а не читати одні й ті самі панчлайни). але потім починався якийсь магічний замєс і все ставало на свої місця. тому так, тут мені пейсинг трохи підгуляв
✨постійно хочеться сангрії. як добре, що у мене в холодильнику стоїть пляшка. тільки треба докупити ще тоніка чи якоїсь газованки, щоб намішати тінто де верано, останнім часом для здоров'я башкі тільки так і рятуюся 😉
✨те, що Джорхе Дельгадо вирішив і надалі голити бороду - злочин проти мене особисто. he looked so hot у галереї портретів, they had to nerf him😫
у ці буремні часи всім потрібні пригоди хлопчиків-паладінчіків у сонячній Фартальї, бо зима близько 😉
4/5 😉
#пишу_відгуки