Сонце липневим медом
стікає крізь лапате листя,
підглядаючи за парочкою малих.
Якби старий горіх,
що тримає на плечах небо,
вмів говорити,
він би виляпав усі таємниці.
Але тсс...
Журнал «Казковий вечір»,
банка,
ми та...
ножиці цвіркунами
між листям кропиви, акацій та
ве-ли-чеееез-ни-ми лопухами.
Кучерява тінь падала на вирізану із журналу літеру «К»,
яку першою кинула в банку:
— Казка! Майбутнє наше буде — казка! Твоя черга.
Підхопив я:
— Казка, королі і королеви... і куля! Розписана куля на ялинку!
— Вау! К-А, а тепер «А»! Ангел!
— І Атлас! А ще «Л» — Любов...
— Немає тут такої літери, дурник!
Навіщо тобі атлас,
до школи?
— Тоді, тоді «каз-ко-вий»,
«Й» — йо-йо!
І жуйку «Love is...»!
— Нема «Ж», немає!
Смієшся.
*
Смієшся тепер не до мене,
доросла ти,
моя подруга, «тілі-тілі-“нівєста”»дитинства,
а зараз — незнайомка на фото в інстаграмі.
Я навіть не пам'ятаю відчуття, як жалить кропива, чи смак зелених абрикосів.
Чи здійснилися твої бажання?
Мої заіржавіли разом із кришкою на банці.
Я не став королем, ти не стала королевою, і реальність важко назвати казкою.
На «К» тепер кава під новини про КАБи чи крилаті ракети.
На «А» — апатія.
І атлас, мала рацію, тепер не потрібен.
А от йо-йо, не повіриш, у мене є,
але ми, дорослі, називаємо це емоційними гойдалками.
Смішно.
Підкурюю.
Ревний дим цигарки смолить голову.
Дитячі літери — ребусами для мене, дорослого.
Де «Д» — не дім, а депресія.
Де «Л» — липка, лицемірна любовна лінія.
Знаю, не було таких літер.
«Love is...» пожувало мої лінії життя на руці.
Love — не ловиться.
Мріяв про кулю на ялинку, а тепер мрію, щоб куля мене не вбила.
Попіл від цигарки нагадує про вчорашнє.
Написати нове повідомлення:
«Привіт. Пам'ятаєш мене? Ми разом у дитинстві закопували банку мрій і бажань. Вчора був приліт, і... немає більше горіха. Та й вулиці немає. Та й банка, мабуть, стала скляним пилом...»
03:00
Підкурюю.
Скасувати надсилання.
Видалити повідомлення.
#маркітнийгербарій
Post #219
482
- ❤ 13
- 🔥 8
- 💔 7