Маркітний гербарій: “🔞Чоловік довго не міг сісти. Стояв біля вікна, вдивляючись у бридку р…”

🔞Чоловік довго не міг сісти. Стояв біля вікна, вдивляючись у бридку реальність вечірнього міста, яка змушувала його нудьгувати.

— Мені складно пояснити… — нарешті витиснув він і обережно опустився в глибоке шкіряне крісло. — Це не схоже на звичайний страх. Це…

Психологиня кивнула, не перебиваючи. Її окуляри в тонкій оправі ледь блиснули у світлі настільної лампи.

— Я навіть не впевнений, що бачив її обличчя. Світло було приглушене. І цей запах… щось різке, як м’ята і залізо.

Він на секунду заплющив очі, ніби знову вдихав той аромат.

— Я пам’ятаю, як прокинувся. Руки… вже були зв’язані. Пальці заніміли, мотузка в’їдалася в шкіру при кожному русі.

Пауза. Він облизнув пересохлі губи.

— Не було жодної паніки, крику чи боротьби. Тільки… тотальний контроль. Її голос був спокійний. Наче вона не вперше це робить.

Психологиня щось занотувала.

— Ви не відчували загрози?

— Я не розумію, що це було.
Він усміхнувся, але швидко стер цю усмішку.
— Це дивно звучить, правда?

— Продовжуйте.

— Вона торкалася так, ніби вивчала механізм. Наче я — не людина, а… інструмент. Моє тіло реагувало. І це лякає найбільше.

— Ви сказали, що не знаєте її. Але ви не намагалися вирватися.

Він підняв погляд. Його зіниці були розширені.

— Я міг. Але хотів дізнатися чому... Я не зачинив двері, розумієте? Заснув. Вона чимось накачала мене і ніж… а тепер я тут, намагаюся зрозуміти, чому ця блядська кімната досі стоїть у мене перед очима!

Він запнувся, торкнувшись свіжого порізу на шиї і продовжив.

— Вона приставила ніж. Холодний метал лоскотав нерви, змушуючи серце гатити в ребра. Вела лезом повільно, насолоджуючись моїм заціпенінням. А потім сталь увійшла легко, наче я — клятий шматок масла! Спершу холод, а за мить — пекучий жар. Бачив, як її очі розширилися від жаху. Вона не очікувала, що ніж настільки гострий.

— Певно, вона не хотіла нашкодити вам, — тихо сказала психологиня.

— Думаєте?

Жінка повільно підвелася. Крісло під нею ледь рипнуло. Професійна відстороненість розчинилася, як дим, а в очах спалахнув хижий, майже первісний вогонь. Вона зробила крок, змушуючи його втиснутися в спинку крісла.

— То кажете, вона перевіряла реакції? — прошепотіла психологиня, зупиняючись так близько, що він відчув запах її парфумів.

Це не було схоже на професійну етику. Вона повільно опустилася на коліна прямо між його ніг. Чоловік важко видихнув, вчепившись пальцями в підлокітники крісла.

— Що ви… що ви робите? — вигукнув він, але голос зрадницьки сів.

Її руки, впевнені й гарячі, лягли на його стегна, а потім пальці торкнулися важкої металевої пряжки ременя. Клацання механізму пролунало занадто голосно в його голові.

— Вона торкалася тут? — психологиня прошепотіла, дивлячись йому прямо в очі.
— Чи, можливо, нижче?

— Так… — голос чоловіка здригнувся. — Вона… вона діяла так, ніби я її власність.

Жінка піднялася, обпалюючи його шию гарячим диханням. Її губи торкнулися мочки вуха, зуби злегка прикусили чутливу шкіру, а рука в цей час ковзнула під футболку, грубо й водночас ніжно дряпаючи нігтями його тіло.

— І ти нервував? Так само як зараз? — прошепотіла вона йому в самі губи.

Скинула з нього футболку одним різким рухом і, перекинувши ногу, сіла йому на коліна. Вона почала повільно, ритмічно рухатися, втираючись стегнами в його напружене тіло.

— Вона торкалася тебе так? — її долоні ковзали по його плечах, стискаючи м’язи. — Чи вона робила… ось так?

Її рухи стали сміливішими, тертя крізь тканину ставало майже нестерпним. Він намагався знайти повітря, яке вона вкрала.

— Вона… вона питала, чи мені добре… — видавив він, поки її губи випалювали шлях від його підборіддя до ключиць. — А я не міг відповісти, бо її язик був всюди…

Вона нахилилася ще нижче, майже торкаючись його шиї кінчиком язика, прямо там, де була подряпина.

— Вона робила так? Продовжуй, мій пацієнте. Що було далі, коли з’явилася кров?

(Продовження ⬇️)