ІНЖЕНЕРИ 3 АК

Російські військові почали використовувати маскувальні муляжі дерев, у яких ховають антени зв’язку від українських дронів.

Про це повідомляє спільнота Victory Drones. За їхніми даними, окупанти виготовляють спеціальні конструкції, які зовні імітують звичайні дерева.

Каркас такого «дерева» роблять із пластикової сітки. Її формують у вигляді стовбура та крони, створюючи об’єм майбутнього муляжу. Після цього конструкцію покривають монтажною піною — вона додає жорсткості та формує потрібну текстуру.

На завершальному етапі муляж фарбують під кольори місцевого ландшафту, щоб об’єкт максимально зливався з навколишнім середовищем.

Всередині такого штучного дерева розміщують антену зв’язку. Розрахунок простий — під час повітряної розвідки об’єкт може виглядати як частина природного ландшафту і не викликати підозр.

Подібні методи маскування не є новими. Ще під час Першої світової війни фальшиві дерева використовували як приховані спостережні вежі, з яких вели спостереження за противником.

96 ОБП III АК | Інстаграм | Facebook | TikTok

Через атаки дронів Україна захищає дороги тунелями з сіток

Україна оголосила, що до кінця року побудує 4000 кілометрів тунельної мережі на всіх дорогах уздовж лінії фронту.

Проєкт було запущено у відповідь на ескалацію атак російських безпілотників на всі типи транспортних засобів, що пересуваються там, будь то військові, цивільні чи ті, що перевозять гуманітарну допомогу.

Репортаж з Тренером, командиром 96 Окремого батальйону підтримки підготували кореспонденти RTP в Україні António Mateus та Mário Raposo.

Бійці 96 окремого батальйону, які є легіонерами ГО «Центурія», разом із побратимами з інших підрозділів прийняли до своїх лав нове поповнення.

До організацї долучилися люди, які пройшли через випробування війною, вистояли під тиском обставин і довели свою гідність не словами, а діями. Кожен із них пройшов складний і небезпечний шлях, що загартував характер та утвердив силу духу.

Отримання статусу й символіки Легіонера стало визнанням їхньої стійкості, відповідальності та відданості побратимству.

Це не просто відзнака — це новий рівень обов’язку, довіри та спільної відповідальності.

Разом — сильніші. Разом — до перемоги.

96 ОБП III АК | Інстаграм | Facebook | TikTok

Поки окупанти нищать — Трійка будує!

Росіяни постійно завдають ударів по логістиці на Харківщині та руйнують мости в прифронтових містах. А інженери Третього корпусу — відновлюють пошкоджені та створюють нові.

Бо інженерна підтримка — те, що забезпечує своєчасний рух техніки, підвезення боєприпасів, пального та евакуацію особового складу.

Так, на під'їзді до Ізюму бійці 96-го окремого батальйону підтримки з технічною допомогою ДСНС побудували переправу для вільного пересування легкої та важкої техніки. А також — комфорту цивільного населення.

Як відновлюють логістичні шляхи та роблять ворогу мінус вайб — дивися у відео!

Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Фальшивка, пропаганда, чи інженерія?

Нещодавно багатьох вразив російський репортаж з "потужними підземними спорудами" начебто на окупованій частині Запорізької області.

Отже, розберемо по основним пунктам:
1. Судячи з відео в тунелі, він будувався відкритим способом із залученням великої кількості техніки: поворотні екскаватори, автокрани, самоскиди, навантажувачі, тощо. Тунель спочатку викопали, а потім зверху накрили плитами. Це "перекриття" не витримає влучання навіть артснарядом 155 мм, не кажучи вже про щось серйозніше. Ці плити по периметру з балками (300-500мм), а посерені - 70мм тонкого бетону, армованого сітчастою арматурою діаметром 3-4мм (марка ВР-1). Що і видно на другому фото, а на першому фото - вони зашили плиту, але опорні частини все ще виглядають з-під фальш-стелі.
2. Це означає, що заявлених на відео 5м грунту над цим тонелем просто немає. А якщо і є незначне нашарування в 1-2 метри, то це швидше маскувальний ефект, ніж захисний. До того-ж, плити від удару навіть швидше складуться. Бо динамічний вплив вибухової хвилі + вага грунту = збільшене в рази статичне навантаження. Відповідно 7см бетону не витримають, та складуться.
3. Стіни тунелю нічим не скріплені, що означає невідворотне просідання та зсуви грунту, особливо в період таяння снігів або опадів. Ґрунт буде заповнювати порожнечу тунелю під власним тиском, та вагою плит. Це може бути як поступово, так і стрімко (обвал), з послідуючим руйнуванням конструкцій накриття.
4. Впадає в око велика різниця між висотою тунелю (що може відповідати параметрам підземних виробничих об’єктів), та "командного пункту", що виглядає як наземна або неглибока споруда. КП обшитий OSB-плитами, має стандартну висоту стелі, побутову вентиляцію і не демонструє ознак глибокого заглиблення під масив ґрунту. Для об’єкта, що нібито розташований на триметровій глибині під бетонними плитами і має кілометрові ходи, мала б бути інша інженерна логіка: потужна вентиляція, масивні перекриття, резервні системи, фільтрація повітря.
5. Проектуючи реальний глибинний командний пункт у зоні бойових дій, кожен кубометр простору, кожен кіловат електроенергії і кожен літр води повинні мати функціональне призначення. Побудова басейну на КП - щось з розряду фантастики.
Адже це не просто чаша з водою, це система дренажу, циркуляції, фільтрації, підігріву, постійного осушення повітря, гідроізоляції перекриттів і відведення конденсату.
6. У підземному об’єкті, який нібито має кілометрові тунелі та знаходиться на глибині, усе вище перераховане означало-б наявність додаткової потужної інженерної інфраструктури - насосних станцій, резервуарів технічної води, систем аварійного зливу, осушувальних агрегатів. Нічого подібного в кадрі не видно: стеля легка, вентиляція побутова, відсутні технічні вузли обслуговування.
7. Далі бачимо якісь виставкові приміщення висотою 3 метри з портретами сталіна ets. - це взагалі абсурд. Робити таку картинну галерею під землею в районі виконання задач - просто безглуздо та дорого. Імовірно ми бачимо якийсь навчальний заклад або тилову казарму з "лєнінской комнатой", яка є надземною спорудою в безпечному місці далекому від ураження.
8. Також варто звернути увагу на сам монтаж кадрів: "тунельна" частина і приміщення з моніторами, музеєм та басейном конструктивно та по оздобленню виглядають як різні об’єкти. Відповідно, ці обʼєкти були змонтовані в єдине відео для створення ефекту "масштабного підземного комплексу".
9. У підсумку, маємо типову інформаційну конструкцію, де окремі реальні елементи поєднуються в одну історію з метою підсилити враження про масштаб і недосяжність, що розраховано на психологічний ефект, гордість за власну армію і звісно-ж деморалізацію противника, тобто нас. Варто зазначити, що коментарі в деяких пабліках також інтенсивно розганялись ботами під цю новину.
10. Висновок:
Подібні споруди мають право на життя, на дистанціях 50+ км від ЛБЗ. Збудувати саме таку споруду яку ми бачимо на відео, поблизу фронту в умовах сучасної війни - неможливо.
На даному відео - явна фальсифікація з метою інформаційно-психологічного впливу.

Антидроновий захист

Солдат, який супроводжує командира підрозділу інженерів Ізюма, дивиться в небо. Загроза ворожого розвідника тримає його в напрузі, й надходить з неба.

Трохи далі нас зустрічають бійці батальйону, які розкладають сітки просто на снігу. «Не думайте, що ми збираємося на риболовлю», — кажуть вони. А потім додають: «Ми ловимо залізних птахів — дрони». Цей підрозділ (96 Окремий батальйон підтримки) уже встановив десятки кілометрів сіток на дорогах, шосе й вулицях на Донбасі та в Харківській області.

У технологічній і цифровій війні російська та українська армії знову повернулися до сіток… Тих самих, у які кидалися гладіатори, щоб обплутати ворога.

Сергій Тищенко "Тренер",
Командир інженерного батальйону:

«Ми випробували різні методи (протидії дронам), і найкращим, що довів свою ефективність, стали антидронові сітки. Саме тому ми встановлюємо їх тут. Наш батальйон натягує їх по всьому місту Ізюм».

Ці інженери були готові будувати мости, мінувати та розміновувати, рити траншеї та зводити укріплення. Сітки — це відносно новий формат роботи. І саме той, що розвивається дуже активно.

Ганс
Командир інженерного відділення:

«Досвід показує, що дрони стають дедалі автономнішими й літають усе далі. Тому нам доведеться встановлювати сітки в місцях, що розташовані дедалі на більшій дистанції від лінії фронту».

Журналіст:

«Як, наприклад, родина Лілії. Вони втекли зі сходу, коли Росія окупувала цю територію. Повернулися, коли Україна її звільнила. І тепер живуть під сітками, зі страхом перед можливим просуванням росіян».

Лілія Дерман
Жителька Ізюму:

«Якщо є загроза, я почуваюся безпечніше. Я завжди намагаюся йти цією вулицею й там, де є сітки».

Сітки допомагають, але вони не захищають від ракет, які вже перетворили частини міста на руїни.

Луїс Каельєс, телеканал TV3 News, з Ізюма.

Поява інженерних машин розгородження після Другої світової війни

Інженерні машини розгородження (ІМР) - це спеціалізована броньована техніка, призначена для подолання штучних і природних перешкод у зоні бойових дій. Їх поява пов’язана зі змінами характеру війни у другій половині ХХ століття.

Після Другої світової війни стало зрозуміло, що майбутні конфлікти все частіше відбуватимуться у містах та інфраструктурно насичених районах. Руйнування будівель, завали, мінні поля, протитанкові загородження й зруйновані дороги почали відігравати не меншу роль, ніж безпосередні бойові дії. Арміям знадобилася техніка, здатна швидко відновлювати прохідність місцевості під загрозою обстрілів.

Хто і як почав їх створювати?

Перші системні спроби створити спеціальні машини для розчищення бойових завалів з’явилися у 1950–60-х роках у кількох країнах одночасно. Найактивніше цим займалися інженерні служби великих армій - передусім у СРСР, США та країнах НАТО.

У СРСР за основу взяли танкові шасі завдяки їх прохідності та захищеності. Так у 1960-х роках з’явилися перші серійні ІМР на базі Т-54/55, а згодом Т-72. Подібний підхід застосовували й у західних країнах - адаптували вже існуючі танки, встановлюючи на них інженерне обладнання.

Інжнерні машини США

У США розвиток інженерної бронетехніки йшов у межах концепції Combat Engineer Vehicles - бойових інженерних машин, призначених для підтримки наступу та відновлення мобільності підрозділів.

Ще у 1960–70-х роках були створені інженерні машини на базі танка M60, зокрема M728 Combat Engineer Vehicle. Вони оснащувалися відвалами, кранами та лебідками для розчищення завалів, встановлення інженерних конструкцій і роботи з важкими перешкодами.

У новішому поколінні США перейшли до машин на базі танка Abrams. Найвідоміша з них - M1150 Assault Breacher Vehicle (ABV). Вона спеціалізується на проробленні проходів у загородженнях і забезпеченні безпечного руху інших підрозділів. Це приклад високотехнологічної інженерної машини з потужним захистом, автоматизованими системами та спеціалізованим обладнанням.

Американський підхід робить акцент на інтеграції таких машин у загальну систему бойових підрозділів та на їхній високій живучості в зоні ризику.

Не заводські та імпровізовані версії

Окремим явищем стали не заводські, або польові версії інженерних машин. Вони виникали там, де не було можливості швидко отримати серійну техніку, але існувала гостра потреба у розчищенні проходів.

Інженерні підрозділи та ремонтні бази адаптували звичайні танки, БТР або навіть цивільні бульдозери:
встановлювали саморобні відвали з бронелистів або будівельних конструкцій, додатково бронювали кабіни та вузли,
монтували прості крани, лебідки або маніпулятори з наявних компонентів.

Такі машини були менш універсальними та безпечними, ніж заводські аналоги, але дозволяли швидко вирішувати інженерні завдання в умовах дефіциту ресурсів. З інженерної точки зору це приклад швидкої адаптації техніки до нових умов шляхом модульності та функціональної переорієнтації.

Перший допис по темі інженерних машину можна прочитати тут

96 ОБП III АК | Інстаграм | Facebook | TikTok