пітер грей, американський психолог і дослідник гри в освітньому середовищі, вважає, що ідеал виховання та освіти можна віднайти в суспільстві мисливців-збирачів. його книжка «свобода навчатися», яку із задоволенням було прочитано під час канікул, популярно пояснює шкідливість традиційного навчання, що насправді не є традиційним, і пропонує залишити дітей у спокої. вже подобається, ага?
найкращою своєю вчителькою пітер грей називає свою подругу рубі лу, шестирічну дівчинку, з якою він грався, будучи на рік молодшим за неї. вона навчила його найважливішому: дружити, кататися на велосипеді й досліджувати найближчий ліс, лазити по деревах і навіть відчувати емпатію до ближнього. з цього випливає центральна ідея — навчання через гру, яке активно практикувалося в суспільстві мисливців-збирачів. напевно, всі розуміють, що подібні суспільства зазвичай не мають звичних для нас шкіл, а їхні діти (ефективно) здобувають навички переважно через гру: вони спостерігають, практикують соціальні ролі та навички під час гри, піклуються про молодших і активно взаємодіють із дорослими. до речі, дорослі в такому суспільстві більше довіряють своїм дітям, аніж батьки західного суспільства, де перебільшена істерія навколо небезпек, що несправедливо обмежує свободу дітей. суспільство мисливців-збирачів зазвичай є більш егалітарним, ніж західні суспільства, тому виховання й освіта відповідають цінностям свободи, солідарності та рівності.
пітер вважає, що люди мають вроджену схильність до освіти, природну допитливість і прагнення пізнавати, а тому ув'язнення до школи є нашим злочином по відношенню до дітей. у своєму дослідженні він наводить безліч прикладів того, як ігри нас навчають. але автор наголошує саме на неформальних іграх, бо формальні ігри, у які втручається доросле регулювання, не залишають простору для самоорганізації дітей. дуже цікаво рефлексувати над власними іграми, коли ми гралися в дитинстві (іноді й зараз). лише згадайте: якщо не домовитися з усіма, то участь у грі візьме менше учасників, а це означає, що гра не буде настільки цікавою. іноді доводилося домовлятися довше й запекліше, ніж тривала сама гра. і цей процес, напевно, найкраще навчає нас шукати консенсус, іти на компроміс, бо мотивація-то є сильна: хочеться погратися!
своє дослідження пітер грей побудував навколо демократичної школи «
sudbury valley», що успішно функціонує вже понад 60 років. відсутність розкладу уроків, оцінок, контрольних та самостійних, навчального плану, конвенційних учителів, але наявність загальних шкільних зборів (
вищий орган, що керує школою, куди входять усі учасники освітнього процесу) робить цей заклад по-справжньому демократичним. оскільки sudbury valley не передбачає звичайних класів, усі діти перебувають у різновікових групах, так само як у суспільстві мисливців-збирачів. автор наголошує, що різновікові групи — це мастхев, який треба практикувати й масштабувати, адже діти здатні ефективно навчати одне одного. цю тезу він підкріплює результатами сторонніх досліджень та експериментів. щодо випускників, то, згідно зі статистикою, більшість продовжила навчання у вищих закладах освіти та успішно знайшла своє місце в суспільстві. насправді sudbury valley навіть перевершує за рівнем свободи більш відому школу summerhill. в цілому автор вважає, що sudbury valley дуже наближена до ідеалів освіти суспільства мисливців-збирачів.
незважаючи на те, що грей пропонує цікаві низові альтернативи та радикально змінити суспільний інститут освіти, але водночас хоче залишити освіту поза політикою. проте сама зміна цього інституту є політичним питанням. тому іронічно, як наприкінці дослідження він розмірковує, якими шляхами поширювати альтернативну освіту, та ставить питання: як подолати загальноосвітню систему? на що, на мою думку, є лише одна відповідь, і вона — політична.
все, що можна написати про цю книжку, ніяк не вміститься в один пост. тому моя рекомендація — читайте пітера грея! приємний антипедагогічний нонфікшн, що легко читається. особливо раджу батькам, учителям та всім, хто взаємодіє з дітьми.
ЕК 
