В день Харкова я не буду постити всраті інсталяції, що знову встановили у прифронтовому місті.
Бо Харків — це не інсталяції. І навіть не квіточки з лавочками-смітниками.
Це більше.
Це те, що моє серце не вміщає насправді, настільки велика ця любов.
Харків — це «Слово» і спротив, воля і виклик, а ще трохи зухвалості перед обличчям «сусіда», який тут, на жаль, майже через паркан.
Ну добре, ще і піцца з «Буфету», куди без неї.
Насправді, ок, якщо всраті інсталяції і оцей харківський зухвало-фаталізм бісять русню, то йойнайбуде.
Люблю тебе, місто. Люблю вас, люди цього міста.

На фото:

1. Безлюдівка, таке собі "харківське море". Неймовірної краси місце.

2. Книгарня-кав'ярня "Книгоукриття", яка відкрилась вже під час повномасштабки.

3. Я у дворику Харківського літмузею з книгою краєзнавця Андрія Парамонова.

4. Цитати з дворика літмузею (як будете в Харкові, до відвідин це місце обов'язкове)

5. Дегустація вина слобожанських (!) виноробів під розповідь про традиції виноробства в цих краях.

6. Вулиця біля Літмузею ❤️‍🩹

7. Якщо збільшити це фото (я його просто з машини робила), то видно антидронові сітки...

Як же хочеться побачити часи, коли ці сітки знімуть і залишаться лише всраті інсталяції 🙏