Я час від часу пишу на Python, бо мені банально легко висловлювати свої думки на ньому, але, схоже, роблю це не достатньо часто, аби прям слідкувати за розвитком. І кожного… кожнісінького, блять, разу це перетворюється на боротьбу з середою програмування. Були часи, коли мені було достатньо глобально встановленого Python 2.7 на вінді, але зараз в мене якогось хєра купа версій в brew, якісь ще окремі поставлені зі хтозна-якими анакондами, і дати раду всьому цьому не легко.

Пишу я декілька разів на рік і щоразу дізнаюсь щось нове. Колись так відкрив для себе pip (які ж молоді ми були), потім virtualenv (тут більшість моїх колег-плюсистів вже розгублюється), потім pipenv, далі світчнувся на poetry, а цього разу терпець урвався — і я нарешті дійшов до pyenv. Але навіть із поєднанням pyenv+poetry якось складно, пиздець. Я вже декілька годин витратив.

Ти ніби будуєш ментальну модель того, як воно працює, намагаючись не зазирати в деталі (типу того, нафіга я прописав pyenv init в свій ~/.zshrc), ніби має працювати, але завжди якась хєрня.

Ось щойно в мене було:
- глобальний Python, обраний через pyenv — 3.11.1
- в pyproject.toml для poetry вказаний ^3.11 (тобто 3.11 або вище)
- роблю poetry install — воно створює мені віртуальну середу з суфіксом 3.11

Результат: використовується Python 3.10.8. Because fuck you, that's why!