Свій перший код на #BASIC я написав в шість років (А ви? Розкажіть, може?) на якомусь радянському клоні спектрума, хоча в ті часи цього ще не усвідомлював. Я був у «компьютерно-англійському» першому класі, проте, вже за півтора року він став звичайним, а інформатику нам перестали викладати. Свій же компʼютер у мене зʼявився аж за вісім років від першої написаної програми — коли мені було 14.

Жили ми доволі бідно, тож у мене не те що компʼютера не було, а навіть «денді», не кажучи вже про «сегу». Якийсь час був Brick Game aka «тетріс», який на жаль зник (найбільш ймовірно його спиздив сусід по поверху, мати-алкоголічка якого варила ширку для наркоманів).

Але потяг до компʼютерної тематики у мене з дитинства. Тож коли була змога, я ходив по друзях, у котрих вже були компи (дякую вам, до речі 🥰) або хоча б приставки. Решту ж часу з розваг у мене були походи в компʼютерні магазини, де можна було подивитися на свіжі технологічні надбання, а також набрати прайс-листів, щоб скласти собі черговий (чи не щотижневий) конфіг своєї мрії. В деяких магазах мене навіть в обличчя вже знали 😁

А ще існувала радянська книжка «Энциклопедия профессора Фортрана» (росіянською звісно). У мене її не було, але мені друган давав почитати, тож я її мільйон разів прочитав, мабуть.

І короч в книзі була схема, яку можна було перенести на папір, вирізати та склеїти собі мале-е-е-енький паперовий компʼютер! Я це також неодноразово робив, уявляючи, як офігезно буде мати колись справжній.

Отже, це все був вступ. Я просто натрапив на сайт з паперовими (кольоровими!) моделями різних старих пристроїв, і мені згадалося ) Треба якийсь гештеґ на кшталт «дід знов забув про таблетки».