Спільне | Commons

❓ Чому Європа має «винайти себе наново»? І що може стати орієнтиром для цієї трансформації?

Французький філософ Етьєн Балібар у своїй публічній лекції, виголошеній у Брюсселі, ставить ці питання на порядок денний — і намагається запропонувати відповіді.

Його роздуми — це спроба поглянути на Європу не як на фортецю з чіткими кордонами або виключно економічний союз, а як на динамічний простір, межі й політичний вплив якого не можуть бути окресленими.

Балібар розглядає Європу в контексті трансформацій капіталізму й планетарної екологічної кризи та пропонує переосмислити проєкт європейської федерації на низовій та космополітичній основі.

Це, у свою чергу, породжує низку принципових питань:
▪️ Як жити у світі, де глобальні кризи вимагають наднаціональної співпраці, але внутрішні суперечності унеможливлюють її?
▪️ Чи може Європа знайти шлях до активної ролі в новому геополітичному та геоекономічному порядку, не відтворюючи при цьому імперіалістичної логіки?

Аналізуючи у першій частині своєї лекції суперечливу історичну та інституційну спадщину європейського проєкту, філософ окреслює виклики, перед якими постає сучасна Європа та світ.

У другій частині лекції, яку ми опублікуємо згодом, йдеться про «неможливу можливість» — пошук нової мови політики співіснування та взаємозалежності як основи справжнього європейського федералізму.

🧑‍⚕️ «І швєц, і жнєц, і на дудє ігрєц». То робота медсестри зараз».

Щодня медсестри працюють у лікарнях, приймальних відділеннях, реанімаціях і на «швидкій». Але дедалі частіше вони виконують не лише свою роботу, а й обов’язки кількох інших фахівців. У багатьох закладах медсестра — це і перев’язувальна, і маніпуляційна, і палатна, і навіть прибиральниця. Часто — з понаднормовими змінами та додатковими підробітками.

Середня зарплата при такому навантаженні близько 10 700 грн. На ці гроші важко не те що відкладати, а й просто утримувати себе та родину. Особливо коли ти — єдина годувальниця.

▪️ Як медсестри виживають у таких умовах і чому залишаються в професії?
▪️ Чому за останні 10 років в Україні стало на 121 тис. медсестер менше?
▪️ Які порушення трудового законодавства стали нормою після впровадження медичної реформи?
▪️ Чому «оптимізація» системи охорони здоров’я означає більше роботи — але не більше грошей?

Відповіді на ці запитання, а також голоси самих медсестер зібрані у нещодавно опублікованому активістському дослідженні «Одна за трьох: як працюють українські медсестри».

Ми підготували для вас статтю за його результатами. Це матеріал не лише про умови праці, а й про якість медичної допомоги, безпеку пацієнтів і майбутнє всієї системи охорони здоров’я.

В умовах постійної небезпеки, зруйнованої інфраструктури та нестачі базових послуг мешканцям прифронтових сіл та містечок доводиться шукати нові способи адаптації, щоб повернути життя у свої громади.

Люди об’єднуються й самостійно беруться до важкої праці: відновлюють будинки, організовують розподіл гуманітарної допомоги та допомагають комунальним службам — навіть попри небезпеку та обстріли.

❓Як їм це вдається, і що слугує опорою для мешканців прифронтових територій❓

У нашій новій статті ми розкажемо про це через історії реальних людей та ініціатив, які доводять — навіть у найскладніші часи спільнота і взаємодопомога залишаються найпотужнішим джерелом наснаги, стійкості та надії.

Сергій Параджанов узяв ресторанну серветку й кулькову ручку. Намалював гору Арарат, вірменських таксистів, обвів усе це колючим дротом і підписав вірменською: «Мінськ. 1970 рік. Смуток, смуток, смуток».

Цей епізод стався в 1970 році у Мінську, куди Сергій Параджанов приїхав із показом свого нового поетичного фільму «Колір граната». Український режисер тоді зібрав переповнений зал прихильників «поетичного кіно» — течії, яка в 1960–1970-х роках стала не лише естетичним проривом, а й формою культурного спротиву радянському офіціозу.

Але саме в Білорусі ця поетична традиція так і не встигла сформуватися. Задушене цензурою, поетичне кіно залишилося тут напівпримарним явищем, яке вловлюється в декількох стрічках, нездійсненних сценаріях та творчих пошуках «у стіл».

Історіям нереалізованого білоруського поетичного кіно присвячено нашу нову статтю кінокритикині Ольги Романової.

У її ретроспективі ви дізнаєтеся про:
▪️ маловідомі кінопроєкти 1960–1970-х;
▪️ білоруських режисерів, які, попри все, шукали візуальну мову поза рамками офіційного наративу;
▪️ репресії й утиски в СРСР, розказані через невтілені чи понівечені поетичні кінопроєкти.

Відповіді на ці питання допомагають краще зрозуміти не лише історію кінематографу, а й ширші культурні контексти, що формують наше сьогодення.

🌾💥 «Земля вкрита воронками від снарядів, а місцями досі стирчать залишки ракет».

До повномасштабної війни агросектор України забезпечував роботою понад 3 мільйони людей. Важливою його частиною були дрібні фермерські господарства, які вирощували соняшник і зернові для внутрішнього ринку, підтримували локальні економіки та громади.

Сьогодні ті з них, що знаходяться на прифронтових територіях, залишилися без техніки, води, працівників і навіть без землі — яка залишається замінованою та забрудненою воєнними відходами.

▪️ Як виживають дрібні фермери в таких умовах?
▪️ Що пропонують міжнародні програми та держава для їх підтримки?
▪️ Які системні заходи для відновлення агросектору пропонують самі аграрії?

Читайте про це в нашому матеріалі, написаному на основі розмови з українським аграрієм з Харківської області.

Одним із головних міфів про Леніна, на який сьогодні активно посилаються західні поборники «пацифізму», є уявлення, ніби він послідовно відстоював ідею революційної поразки Російської імперії у Першій світовій війні. Мовляв, це мало відкрити й пришвидшити шлях до революції.

Насправді, як зауважує американський соціаліст, марксистський теоретик і активіст Гел Дрейпер, це кліше не витримує серйозного історичного аналізу. Ба більше — воно не відображає справжньої революційної стратегії самого Леніна.

Після Лютневої революції 1917 року гасло необхідності «поразки» зникає з ленінської риторики — разом зі зміною його позиції щодо війни.

▪️ Чому ж «пораженство» виявилося не універсальним принципом, а ситуативною тактикою?
▪️ Що таке «добросовісне оборонство» — і чому воно важливе для переосмислення антивоєнної позиції лівих?
▪️ Чому політичний контекст важливий для формування революційної стратегії, яка б не зводилася до статичного набору гасел?

Читайте наш переклад статті Гела Дрейпера — текст, який допомагає не лише краще зрозуміти Леніна, а й переглянути антивоєнну позицію лівих у ХХІ столітті.

Революціонер, який пережив 6 поранень, 12 років ув’язнення і тортури, тричі тікав із в’язниці і врешті-решт став одним із найрадикальніших президентів у світі.

Усе це виглядає як сценарій гостросюжетного фільму. Проте це не вигадка, а реальна біографія Хосе («Пепе») Мухіки. І більше, ніж звивиста доля повстанця, у його житті вражає непримирима критика культури споживання та влади грошей, яка залишалася його непохитним принципом до кінця.

За час президентства Мухіки Уругвай вийшов у світові лідери за дотриманням трудових прав, зменшив бідність утричі, легалізував одностатеві шлюби і канабіс, реформував соціальну політику та майже повністю перейшов на відновлювану енергетику. При цьому політик завжди залишався в опозиції до імперіалізму — американського, російського чи будь-якого іншого.

Смерть цієї видатної постаті викликала смуток як у його прихильників, так і критиків. А його життя стало свідченням того, що політика може бути чесною, сміливою і водночас глибоко гуманною.

Читайте у некролозі Дениса Пілаша про історію життя та спадщину Пепе Мухіки, на тлі якої розкривається революційна боротьба Латинської Америки в другій половині ХХ століття.

Чи були у вас улюблені вчителька чи вчитель у школі? 🧑‍🏫

Напевно, це ті педагоги, які виходять за межі оцінок і викликів до дошки, а натомість прагнуть зробити предмет цікавим і справді прислухаються до своїх учнів.

Сьогодні стати таким педагогом — справжній виклик. Низька зарплата та велике навантаження часто відлякують від роботи в школі. Проте є люди, які, попри все, свідомо присвячують себе освіті та прагнуть змінити її на краще.

У новому відео проєкту «Ось бачиш!» ми знайомимо вас із такими вчителями й виховательками з різних куточків України — із міст і сіл. Вони не просто люблять свою справу, а й переосмислюють навчання, впроваджуючи нові підходи та вибудовуючи дружні стосунки з учнями.

Дивіться сюжет і дізнавайтеся, що їх надихає та як вони змінюють українську освіту.

«Дивіться фільми до кінця титрів».

Місяць тому в український прокат вийшов горор «Грішники» американського режисера Раяна Куглера, який отримав чимало схвальних відгуків — як від глядачів, так і від кінокритиків.

Фільм оповідає історію братів-близнюків, ветеранів Першої світової, які повертаються до рідного містечка Кларксдейл у Міссісіпі й вирішують відкрити клуб для місцевої бідноти. Далі до цієї історії приєднуються вампіри, Ку-клукс-клан, міфологія — а центральне місце у ній посідає музика.

Проте цей фільм — не лише поєднання різноманітних жанрів. Така форма радше слугує засобом розкриття важливих соціальних питань і дозволяє зануритися у складні історичні контексти, у яких звучать голоси маргіналізованих спільнот.

Одним із тих, хто подивився й оцінив «Грішників» не лише як кінематографічний твір, а й як політичний жест режисера, став редактор «Спільного» Ярослав Ковальчук. Читайте в його рецензії, чому «Грішники» — це важливе кіно в контексті сучасної культури, яке порушує питання про традицію, ідентичність і спротив.

Цю рецензію ми присвячуємо нашому другу й автору «Спільного» Жені Осієвському, який загинув на війні 22 травня 2023 року. Женя любив кіно і був чудовим кінокритиком. Важливим правилом для нього було додивлятися фільми до кінця титрів. І саме для «Грішників» воно набуває особливої ваги.

🎥 Сезон новий, а проблема стара — освіта. «Ось бачиш!» знову в ефірі! 🏫

Ми присвятили багато критичних матеріалів темі системи освіти та її проблемам. І точно продовжимо далі вивчати цей сектор.

Цього ж разу дослідити проблеми освіти ми вирішили безпосередньо «в полі». Тому команда проєкту «Ось бачиш!» вирушила до міських і сільських шкіл, де поспілкувалася з вчительками, вчителями і тамтешніми учнями.

Як молоді освітяни й освітянки всупереч усьому продовжують працювати в державних школах, ба більше, намагаються долати освітню систему, впроваджуючи лібертарні методи педагогіки? Про це ви дізнаєтеся в новому репортажі вже наступного тижня. А поки дивіться тизер історій про «неможливе».

🤝 ⛏️ Угода про корисні копалини і чому США вигідніше бурити в Україні?

30 квітня США і Україна підписали угоду про співпрацю у сфері корисних копалин. Передумовою договору, що привернув значну міжнародну увагу, став пошук Сполученими Штатами та Європейським Союзом альтернатив китайським і російським джерелам постачання мінералів.

Так, Україна, яка є одним зі світових лідерів за запасами та видобутком ключових мінералів, — зокрема залізної руди, вугілля, марганцю, титану, графіту та рідкісноземельних елементів, — опинилася в центрі процесу перепрошивки глобальних сировинних маршрутів.

Євросоюз вів переговори про так зване стратегічне партнерство у сфері критично важливих копалин ще з 2021 року — як частини євроінтеграційної стратегії України. Тож нинішня угода з США — лише один з елементів ширшого процесу: поступового перетворення України на ключову «ресурсну територію» для глобального Заходу. Усе це викликає багато запитань.

❓ Наскільки готова Україна до масштабного відкриття надр іноземному капіталу — і які ризики це несе?
❓ Чи зможе українське суспільство впливати на екологічні, соціальні та економічні наслідки нової «копалинної лихоманки»?
❓ І головне — хто основний бенефіціар цієї «стратегічної співпраці»?

У новому матеріалі ми намагаємося розібратися в структурних причинах західного інтересу до українських надр, у політико-економічному змісті нової сировинної угоди і потенційних її наслідках як для України в умовах війни, так і для світової економіки.

Університети сьогодні все частіше нагадують корпорації, де рейтинги підривають солідарність. Проте там досі залишаються острівці кооперації, які можуть стати моделлю для колективного виробництва знань та вільного розвитку особистості.

Для посилення боротьби за таке майбутнє Кристіан Шадковський пропонує звернутися до ідеї «спільного» (commons) — ідеї, що лежала в основі критики політичної економії ще в ранніх текстах Маркса. На думку Маркса, людське буття неможливе без взаємозалежності та взаємодії з іншими. Спільне — це не лише ресурси, якими ми ділимося, але й практики, якими ми взаємодіємо, працюємо, навчаємось і піклуємось одне про одного.

У цьому сенсі освіта — університет, школа чи будь-яка інша форма творення знань — має фундаментально неринкову природу. Натомість вона є суспільним благом, яке організоване та підтримується спільно.

▪️ Чому концепція «спільного» настільки важлива для боротьби за вільну освіту?
▪️ Як «спільне» реалізує себе у студентсько-викладацьких протестних рухах та в альтернативних формах організації освітнього процесу?
▪️ І яким може бути проєкт розширеного відтворення вищої освіти на засадах «спільного»?

Читайте про це в статті польського дослідника освіти.

📔 «Перший спогад — війна. Дитячі історії Другої світової»
Замовляйте друковану збірку графічних історій — безкоштовно! 🙌🏽

У 2023 році разом із ГО «Після тиші» ми започаткували проєкт зі збереження голосів останніх очевидиць подій Другої світової війни. Їхні спогади стали основою для чотирьох графічних історій — історій насильницького вивезення на примусові роботи, депортацій, переслідування під час Голокосту, спалення домівок, розлуки та втрати близьких.

До 8 травня ми надрукували збірку цих розповідей. На нашому сайті можна ознайомитися з електронною версією, а також замовити безкоштовний друкований примірник!

Дякуємо Марії Тимошук, Леї Дікер, Марії Невмержицькій та Ганні Гончарук за те, що погодилися поділитися своїми спогадами з нами, а отже і зі всіма, хто триматимуть у руках цю збірку.

📩 Пишіть нам на editor@commons.com.ua і залишайте у листі свої дані для відправки Новою поштою.

📦 Наклад обмежений, тож радимо поспішити.

«Ультраправих можна перемагати не переймаючи їхній порядок денний, а просуваючи позитивну ліву альтернативу».

На відміну від частини європейських лівих, які з початку повномасштабного вторгнення зав’язли у безкінечних внутрішніх дебатах про війну та ризики постачання зброї в Україну, північноєвропейській лівиці вдалося піти далі. Нордичні ліві партії послідовно виступають за постачання зброї Україні, за притягнення Росії до відповідальності, а також за протистояння неоліберальному мейнстриму та правому популізму. Ба більше, з таким порядком денним вони досягають успіхів на виборах.

▪️ Як же північноєвропейським лівим вдалося досягти успіху на європейських виборах попри те, що в багатьох частинах світу набирають популярності ультраправі?
▪️ Чому ліві мають підтримувати український спротив?
▪️ Що може посприяти поширенню та посиленню прогресивних лівих ініціатив на Центральну та Східну Європу?

Про це ми запитали Лі Андерссон та Юнаса Шестедта — представників нового об’єднання в ЄС — Європейського лівого альянсу за людей і планету, — що виступає проти кліматичної бездіяльності та соціального розшарування в політиці ЄС.

Читайте про уроки північноєвропейського лівого досвіду, важливість солідарності з Україною, а також про майбутнє лівих рухів на глобальній арені в інтерв'ю з євродепутатами.

Вітаємо з Першотравнем і наголошуємо, що боротьба за права трудящих — це не лише наше право, але й обов'язок!

На жаль, вкотре ми зустрічаємо цей день не спільними перемогами, а констатацією усе більшого наступу на права працівниць і працівників в Україні. І це не лише наслідок війни, а й результат певних політичних ініціатив, які, замість захисту трудових прав, лише загострюють проблеми.

Попри заявлені урядом успіхи на шляху до євроінтеграції, Європейська комісія висловлює занепокоєння станом ринку праці та відповідним законодавством в Україні. У своєму звіті за жовтень 2024 року європейські експерти вказали на ряд критичних проблем, які уповільнюють вступ України до ЄС.

▪️ Що ж саме в законодавстві України є проблемним на тлі європейських стандартів?
▪️ Чому дерегуляція на ринку праці є реальною загрозою для добробуту та безпеки громадян і громадянок?
▪️ Як ці процеси впливають на захист працівниць і працівників під час війни?
▪️ Чому відновлення трудових прав та зайнятості є ключовим для майбутнього відновлення України?

Читайте про це в статті Олени Ткаліч з детальним аналізом ситуації з трудовими правами в Україні та її перспективами на шляху до європейської інтеграції.

In addition to the visible destruction of infrastructure, the war leaves invisible, yet no less devastating, psychological scars on Ukrainian society.

In the latest episode of Ukraine The Possible, we explore the lasting effects of trauma: PTSD, anxiety, and moral injuries.

🔹 How do these issues affect individuals and society as a whole?
🔹 What personal stories lie behind the statistics of PTSD and moral injuries?
🔹 What are the neurological consequences of constant stress?
🔹 How can society heal this emotional wound, and what psychological support is needed?

🎧 Listen to the new episode now!

Окрім людських смертей і вражаючих руйнувань інфраструктури, війна залишає на українському суспільстві невидимі, проте не менш жахливі психоемоційні шрами.

У новому епізоді подкасту «Ukraine The Possible» ми зосередимося на наслідках цього травматичного досвіду, що продовжують руйнувати життя мільйонів навіть після припинення вогню: посттравматичний стрес, депресія, тривожність та моральні травми.

🔹 Як ці проблеми відображаються на всіх сферах життя — від кожної особистості до суспільства в цілому?
🔹Які особисті історії стоять за статистикою ПТСР і моральних травм, а також як люди переживають цей досвід?
🔹Якими є неврологічні наслідки постійного стресу?
🔹І як суспільство може впоратися з глибокою емоційною раною — і яку психологічну підтримку для цього необхідно забезпечити?

🎧 Запрошуємо до прослуховування на зручній для вас платформі 👇І не забувайте підписатися, щоб не пропустити нові випуски ✔️

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

Ті, хто з недовірою ставилися до Хорхе Маріо Берґольйо, називали його «лівацьким Папою». Він критикував неолібералізм, виступав за екологічну справедливість, захищав мігрантів, розширив доступ до церкви для ЛГБТ+ і жінок та закликав католицьку церкву «повернутися до пригноблених». Але водночас — зустрічався з диктаторами, уникав прямого засудження злочинів католицьких священників і надто часто обирав тишу там, де була потрібна ясність.

Він не був пророком революції, але й не був вартовим статусу-кво: він закликав не миритися з існуючим станом речей.

То чим насправді став його понтифікат — жестом надії чи політикою обережного компромісу? Читайте в некролозі Дениса Пілаша, присвяченому суперечливій спадщині Папи Франциска, який очолював одну з найстаріших і найскладніших інституцій світу.

🔥 Програма Соцфоруму «Захист працівників критичної інфраструктури в умовах війни» (27.04.2025).

🇺🇦 Захід дозволить озвучити проблеми людей, які своєю працею зміцнюють стійкість України, та оцінити перспективи посилення захисту працюючих на критичній інфраструктурі.

🔹 Подія на Facebook

🔹 Реєстраційна форма

👉 Приєднуйтесь до обговорення про те, як зробити сферу праці справедливішою, а Україну – згуртованішою!