Сьогоднішній мастрід — велике інтерв’ю з Нуром Садеком, нашим товаришем із табору біженців у Бангладеші, молодим активістом народу рохінджа, радником і співзасновником Студентської мережі рохінджа — низової організації, що займається адвокацією інтересів громади рохінджа.

Нур Садек представник народу рохінджа — корінної мусульманської спільноти штату Ракхайн (Аракан) у М’янмі. Систематичний та повільний геноцид перетворив цей народ на одну з найбільш переслідуваних меншин у світі. Рохінджа позбавлені громадянства на власній землі, права на вільне пересування та зазнають фізичного винищення.

Наприкінці 2016 року понад мільйон рохінджа — більш ніж половина усієї спільноти — були змушені тікати до Бангладешу після того, як силовики та ультранаціоналістичні буддистські фанатики, які прирівняли «іновірців» до «чужинців», розгорнули масштабні етнічні чистки. Як наслідок, на кордоні двох держав, у районі Кокс-Базару, постав найбільший у світі табір біженців.

У цій розмові йдеться не лише про злочини м’янмарського режиму. Це також розмова про межі ліберальної демократії, яка надто часто керується не принципами справедливості, а вигодою, альянсами й «стабільністю». У цьому контексті ми говоримо й про Україну — про те, чому нейтралітет у ситуації імперської агресії завжди працює на агресора і чому солідарність між пригнобленими є політичною необхідністю.