🫤 Якщо ви колись брали участь у ліворадикальних організаціях, то, ймовірно, не раз переживали розчаруванням на своєму активістському шляху.

Найболючішими вони стають не через поразки, а тоді, коли організації, покликані боротися за визволення людства, починають відтворювати ієрархії зсередини.

Саме про такий досвід втрати ілюзій після 60 років у лівому русі написав Боб Маєрс — британський робітник, профспілковий активіст і колишній троцькіст. Його есей — це спроба зʼясувати, як ліві рухи скочуються в авторитаризм?

У перших двох частинах тексту Маєрс міркує про ризики, які виникають тоді, коли ідеї перетворюються на догму, відриваються від реальності й починають важити більше, ніж живі люди.

Сьогодні ж ми пропонуємо прочитати завершальну частину есею, у якій активіст аналізує партійний досвід, власні помилки та причини внутрішньопартійних розколів.

Утім, цей текст — не лише про владу всередині лівих організацій. Маєрс говорить і про можливість іншої політичної культури: самоорганізації без догми, готовності визнавати помилки, простору, де наймолодша учасниця може критикувати «старожилів» — і бути почутою 🤝

Тож питання не в тому, чи маємо ми правильну теорію, а в тому, чи не перетворюємося ми на те, з чим боремося.