🧑‍⚕️ «Кинути відділення напризволяще, залишити без допомоги пацієнтів — мені тоді таке і на думку не спадало».

Під час окупації Сумської області Тетяна Тарасенко, 60-річна молодша медсестра, вирішила залишитися на робочому місці в лікарні міста Тростянець.

Тоді на лікуванні перебували 10 пацієнтів, 6 з яких — лежачі. Під обстрілами, без опалення, зв'язку і без достатньої кількості ліків Тетяна продовжувала виконувати свої звичні обов'язки: перевдягала пацієнтів, протирала їх гігієнічними серветками, укутувала ковдрами від холоду. Їй доводилося шукати харчі й готувати на імпровізованій грубці просто в лікарні, аби прогодувати своїх підопічних.

27 березня російські війська відступили з міста, пацієнтів вивезли в безпечне місце волонтери, будівлю лікарні відновили. Тетяні ж дали орден княгині Ольги ІІІ ступеня — проте її місячна зарплата після відрахувань залишилася у розмірі 5,7 тис. грн.

Історія Тетяни лише один з багатьох прикладів відданості медпрацівників своїй справі і готовності допомагати людям. Саме таким історіям ми присвятили сьогоднішній матеріал. У ньому ви також прочитаєте про сімейного лікаря Олександра, який їздив на виклики під обстрілами, та старшу медсестру Надію і організований нею домашній госпіталь. А ще про те, наскільки низьку зарплату отримують усі ці люди за свою важку й важливу працю.