Зазвичай у цей час ми мали б переглядати повідомлення у чаті, організованому Сашею десь так на сотню людей, щоб обговорити плани на його день народження. Щось про каремати, пальники, ліхтарики, гітари… Кожен його день народження нагадував справжній похід. Та насправді все відбувалося в «Сашиному місці», у Голосіївському парку в компанії найрізноманітніших людей: лівих, активісток, танцюристів, туристок.

Цього понеділка Саша зробив би так само: незважаючи на втому від підготовки й проведення щорічної конференції «Спільного», він організував би для нас свято на честь свого 38-річчя із вогнищем і піснями на природі.

Натомість сьогодні ми маємо лише спогади про нашого друга. Найважливіші і найтепліші з них ви можете розділити з нами, прочитавши статтю від редакції, присвячену Саші.

Сашо, ми дуже сумуємо за тобою і досі не уявляємо, як у тебе виходило вирішувати купу справ, з якою зараз ми ледве справляємося цілою командою. Але докладаємо всіх зусиль, щоб робити так, як тобі би сподобалося: без перевантаження академічним письмом, з любовʼю до людей і «тримаючи спинки ровно». І все, що в нас виходить, — це точно завдяки тому, чого ти нас навчив за ці роки, і завдяки твоїй підтримці, яка завжди залишиться частиною кожної й кожного з нас.

Саша казав: «Буде життя, і буде радість, обіцяю і обіймаю». Так і буде, бо Саша завжди дотримувався обіцянок.