Може, далі буде краще?

Нещодавно читав збірку Ніла Ґеймана «Обережно, тригери!». Довго давав автору шанс показати мені щось вартісне, бо письменник серйозний, хотілося зрозуміти, що я в цьому знайду. Потерпів 120-130 сторінок і в певний момент вирішив: ну все, нахуй. Не можу й не буду.

Приблизно так само вийшло з аніме Dororo. Я розумію, що це сильний проєкт, бачу добре продуманий, розумний сюжет. Але мені не заходить, і в якийсь момент я просто перестав дивитися. Моє визнання того, що автори зробили класну річ, нічого із цим не змінило.

Колись така сама історія була з GTA, вже навіть не пам’ятаю, з якою частиною. Офігенна гра, красива, цікавий відкритий світ, усе, про що я мріяв у дитинстві. Але виріс, спробував - не зачепило. І все, це нормально.

А зараз читаю Dungeon Crawler Carl Метта Діннімана. Така, блядь, жуйка, що далі нікуди, але мені заходить і хочеться читати далі. Після Ґеймана це, мабуть, не дуже вигідно характеризує мій літературний смак, але що є, то є

До того ж у цієї книжки зараз дуже конкретна функція: допомогти мені менше сидіти в ТікТоку перед сном. Мені потрібно щось, що хочеться відкрити й читати до відходу до сну, і з цим вона справляється.

Тому, коли йдеться про книжку, серіал чи гру, які мені не заходять, між «дочитати, додивитися, дограти» та «кинути» я десять разів із десяти голосуватиму за кинути.

Можу дати шанс, можу дати ще один, але нескінченно терпіти заради того, щоб добратися до кінця, не хочу.

Цінуйте свій час і свою енергію. Навіть якщо щось дуже класне, але вам не заходить, відпускайте без болю.