︎ ︎ ︎ ︎ ︎ ︎ ︎ ︎ ︎ ꤍᚺіᛚ 𐌼іᛯ ᚦγ𐌼ӄꤌ𐌼ꤣ
Ніч розляглася на місті важка,
мов ковдра з холодних причин.
Сніг опускається повільно з неба,
наче хтось рахує хвилини причин.
Асфальт під ногами темний і мокрий,
вбирає у себе чужий поспіх і страх.
Місто не спить — воно тільки вдає,
що йому не знайомий цей крах.
Ліхтарі, мов очі безсонних людей,
дивляться в спини, у тінь, у сліди.
Світло тремтить, ніби знає напевно:
тут не буває легкої зими.
Вітрини ховають відбитки облич,
де радість колись ще жила.
Тепер там лиш холод і крихка тиша,
яку ніч по краплині пила.
Я йду — і сніг липне до темних підошв,
до думок, що не вміють спать.
Кожен крок — це спроба не впасти
в те, що так легко назвать «назад».
Місто дихає глибше під ранок,
наче щось пережило і мовчить.
І я серед нього — не тінь, не спомин,
а тріщина, що ще болить.
І якщо між дахами і небом
мій голос колись проросте —
це буде не крик і не сповідь,
а сніг,
що тихо
на місто
паде.