Я б теж хотів, щоб усе було інакше. Щоб ми зараз сиділи вдома, нехай навіть би і сварились з дружиною через якісь дрібниці, а не оце все, не дивитись в тепляк годинами, чи не повзе десь, якийсь підар кацапський. Але рашка не спитала якось, знаєте (сміється іронічно) чи я готовий. Вони просто приперлись вбивати нас і все. Ну і ти або стаєш і максимально стискаєш зуби і опираєшся обставинам, або ховаєшся.
Я ж не герой. Та і нема тут таких, що скаже про себе «от я герой» просто я і хлопці в підрозділі не втікли, розумієте?(посміхається стримано) Є робота, значить робимо. Не з ненависті, чи ще там шось, не треба шукати якісь супер завищенні мотивації, робимо це з принципу. Бо от наприклад, якщо не я, то хтось інший. А як дивитись в очі, того іншого матері чи ще там комусь, хто не дочекається брата чи сина? Бо я що? Вирішив, що мені важче чи я не воєнний?
Просто йду далі. Кожен день, крок ще один крок, ще крок. І все…так воно і працює. І таких нас тут є трохи (сміється), тому і маємо результат, тому і всі ці кроки не дарма, - боєць підрозділу АРАТТА
Два роки тому наш підрозділ зазнав страшної втрати. Друг «Рубік», загинув при виконанні бойового завдання на сході України. Борис не просто бойовий побратим. Це чоловік, який вмів тримати лінію не тільки на фронті, а й у житті. Спокійний, рішучий, завжди з відкритим серцем і сталевою волею. Один із тих, хто не шукав гучних слів, але завжди був там, де найважче.
Він прийшов у війну ще у 2014-му. Пройшов Майдан, АТО, і, коли почалося повномасштабне вторгнення, без сумніву знову став у стрій. Заради правди, справедливості, незалежності. «Рубік» був одним із тих, хто об’єднує. Його поважали в підрозділі, як бійці так і командири. Бо він ніколи не грав роль він завжди був справжнім та щирим.
Сьогодні його згадують у строю, в родині, серед побратимів. З болем, але й з гордістю. Бо жити так, як жив він - це честь. І загинути за Україну - це подвиг, гідний памʼяті на покоління вперед.
Ми несемо твою справу далі, брате. І поки АРАТТА в бою - ти з нами. Завжди.
