Імовірно, ви теж звернули увагу на резонансу новину про вирок підозрюваному у вбивстві Ірини Фаріон. У зв'язку з цим ми хотіли б детальніше розкрити пункт 5 нашого маніфесту. Зауважимо, що в цьому дописі нам неважливо, винен насправді В'ячеслав Зінченко чи ні, так само ми не оцінюємо особу вбитої. У цьому дописі йдеться лише про довічне ув'язнення, присуджене 20-річній людині (яка вже два роки і так за ґратами).
Відомо, що європейська та американська системи державного "правосуддя" сперечаються про те, що є більш гуманним - стратити людину (припустимо, ін'єкцією) чи тримати її живою в неволі до природної смерті.
Смертної кари в Україні давно немає (і це добре), й навіть в США вона має карикатурний вигляд - перед стратою людей десятиліттями тримають у в'язниці (що може бути безглуздішим?), а ін'єкція в підсумку може навіть не подіяти (на днях стався доволі нашумілий випадок із Крістою Пайк, яка вижила після двох смертельних ін'єкцій).
У нашій країні тих, кого держава визнала "злочинцем", прийнято саджати за ґрати. Таким чином людей ізолюють від решти суспільства, і за його кошт годують, одягають і охороняють. Добре відомо, що тюрма жодним чином не "виправляє" "злочинців". Вірогідність рецидиву серед колишніх в'язнів в Україні - від 30 до 60%. Чому так? Бо в'язниця створює цілком конкретне середовище. Це середовище часто дає людині відчуття спільноти, роками привчає до цілком конкретних практик, стилю розмови й поведінки. Крім того, на колишніх "зеках" лишається юридичне тавро.
В особливості це стосується молодих людей. Передбачається, що Зінченко назавжди буде ізольований від решти суспільства, він - "невиправний" і, крім того, "має бути покараний" за вбивство відомої громадської діячки (хоча зазвичай за таке саджають на 7-15 років). І ось питання: чи допомогло це покійній Фаріон чи її родичам? Чи усуне це подібні випадки в майбутньому? Навряд. Зате донька Фаріон, а також ми і наші діти, а, можливо, навіть онуки, платитимемо гроші за його утримання в ізоляції. Справа тут, звісно, не в доцільності використання податків, а в тому, чи залишається в цій системі бодай крихта здорового глузду.
Люди не вбивають інших людей не тому, що бояться бути покараними, провівши решту життя за ґратами. Тих, хто намірився здійснити умисне вбивство, не зупинить примарна санкція закону. Чимало вбивств скоюють у стані афекту, під впливом речовин, за великі гроші або за ідею. І навпаки, ідея про те, що суворість закону здатна сама по собі зменшити кількість "злочинів", засновується на крихкій антропологічній концепції, буцімто людей слід дисциплінувати, ляскаючи батогом інших людей, які завинили перед
Як анархісти, ми виступаємо за відмову від каральної системи правосуддя та її заміну на реабілітаційну. Крім запровадження повноцінного суду присяжних, це потребує повного заміну підходу "злочинець має понести покарання" на модель компенсаторну (для постраждалих) та реінтеграційну (для "злочинця"). Той, хто нашкодив громаді або окремим її членам, має бути оточений особливою увагою з боку фахових психологів, які допомогли б йому або їй осягнути причини й наслідки своїх дій, альтернативні варіанти, способи компенсувати шкоду й примиритися з постраждалими (якщо це можливо).
Крім того, у суспільстві прямого народовладдя та усуспільненого господарства чимало мотивів для нинішніх "злочинів" просто зникнуть, адже вони укорінені в несправедливій та максимально нерівній системі розподілу благ, в якій люди не мають іншого способу вижити або реалізувати себе.
Навіть якщо Зінченко сповідував ультраправі ідеї (вочевидь, іншого ґатунку, ніж Фаріон), його покарання видається максимально абсурдним і несумісним із людською гідністю. Зрештою, це стосується будь-якого довічно ув'язненого у будь-якій країні світу.
У наступних дописах ми розкриємо детальніше, як можна було би інакше розв'язувати або, що важливіше, запобігати конфліктам у громаді без державного примусу.