(початок вище)

Я зараз читаю останню книгу Ґребера та Венґрова "Світанок усіх речей" і неймовірно вдячний їм за те когнітивне вариво, що вона в мені збурює: проблема влади не в самій її есенції (ця форма комунікації властива всім людським спільнотам), а в нашому поточному сприйнятті її як сталої та генералізованої сутності. Там, де нині одна людина з певними неординарними здібностями отримує весь спектр влади, в давньому різнобарвʼї людських культур памʼятали про обмеженість досвіду - і рятувалися сезонністю, сегментацією та дробленням. Нині маємо формулу вивченої безпорадності: "якщо ти такий розумний, то де твої гроші?" - і вона знаходить моральне підґрунтя для реальності, в якій люди із специфічними когнітивними здібностями оркеструють саме життя. Даром, що з емоційним інтелектом там швах.

Коксон, який відстоює своє тодлерівське уявлення про ситий рай, правий в одному - люди дійсно неймовірно втомилися. Для багатьох з них відсутність потреби денно і ночно забезпечувати своє існування могла б стати перепочинком. Але не в світі безпорадності та беззмістовності, не у світі дофамінових перегонів, не у світі нарцисичного душнілова, не у світі вічного споживчого орануса. Ви бачите симптом, але лікуєте його ще більшою дозою отруєння.

Браття мої аутисти, прокиньтесь вже нарешті. Говорячи вашою мовою: на цій планеті ви не Залізна людина, ви - Альтрон (фанбої, не бийте сильно; сподіваюсь я вгадав з архетипами).