Всім привіт! 🫶
Представляю новий вірш та декламацію до нього ✨
Але спочатку — трохи передісторії 🤫
Цей текст я писала не сама, а в співавторстві з поетом та прозаїком із Тернопільщини — Романом Фещаком.

Все почалося з інтерактиву в чаті «Сповідальня Рудого Лиха». Тема: «Фобії».
Для мене це був перший досвід співавторства, і він виявився неймовірно крутим! Ми з Романом легко знайшли спільну хвилю та змогли сплести наші ідеї й сенси в один цілісний твір 🔥
Приємного прослуховування! Будемо раді вашим відгукам та думкам💭

Танатофобія

У чашці твоїй, що вирує десятками дум,
Я бачу пустелю тобою незвіданих дюн.
Боїшся себе і від себе втікаєш у спеку,
Питаєш укотре: чекає чи рай, а чи пекло?

Хоча переродження в тебе можливе сьогодні,
Але чи не зникнеш раптово у темній безодні?
Біленькі кістки залишивши навіки в землі,
Омріяне "Я" поховаєш у грудці малій.

Дивися у вічі зелені, дивися кажу:
Незнаність рукою для смертних проводить межу.
І страх, перев'язаний чорною стрічкою смерті,
Чигає на тебе розважливо звіром упертим.

Ти можеш піддатися страху й згубитися в ньому,
Прожити в тумані, поставивши крапку, не кому.
А можеш тривогу втопити в одному з морів,
Обрати собі самостійно мету між доріг.

У кавовій гущі я бачу прихований шлях,
У серці твоїм — споконвічний людський переляк.
Не можна отримати приз, не пізнавши фіналу.
Повір: ще ніхто із живих не дістався до краю.

Весь час переслідує нас невідомість претемна...
Чи варто боятися смерті й буття нескінченно,
Коли ми спроможні зробити упевнений хід
І жити яскраво, лишивши палаючий слід?

©️ Роман Фещак і Елізабет Нокс (серпень 2026 р.)