Голка входить у шкіру.
Боляче робить перший шов.
Зменшує простір для слів.
Стібком за стібком,
глибше й міцніше затягує нитку.

Голос стає тихішим.
Перетворюється на шепіт,
у тихі нерозбірливі звуки,
а потім — зовсім зникає.

Маестро милується своєю роботою.
Адже тепер усе так, як хоче він.
І ніхто й слова проти не скаже.

Принаймні в його думках це виглядає саме так.
Але він не врахував одне:
навіть зашиті вуста колись почнуть говорити думками.

19.07.2026
#вірш