Мавка й людський хлопчина(редагована версія) (заплановане смс):Розділ 1
— Василю, ти що, зовсім клепки втратив?! Йти в цей проклятий ліс! А якби я не прийшла, зараз тебе б мавки втопили! Ось дивись: Маріїн чоловік уже місяць не з'явився, а Оленинового знайшли тиждень тому в річці — втопився! Ану, йди зараз же додому! — знову горлає це стерво, Людмила.
Ну от, що я їй за життя зробила? Хоча те, що майже всі тутешні чоловіки — мудаки, це факт. Він її щодня б'є, а вона за ним тримається, наче він єдиний на цілій Землі. Раптом мої роздуми перервав тоненький дитячий плач. Я тихенько рушила на звук, щоб подивитися, хто там.
Дівчинка. На вигляд їй не більше п'яти рочків. Зовсім одна. Напевно, загубилася.
Я обережно питаю:
— Крихітко, ти загубилася?
Вона на мить перестає рюмсати й підводить на мене очі.
— Т-так... я сама, і мені страшно, — відповідає малеча, а потім додає з неприхованою цікавістю: — А ти така гарна... Ти мавочка? — питає вона, розглядаючи мене дуже уважно.
— А звідки ж ти про нас знаєш? — питаю я, посміхнувшись. Господи, як вона схожа на одну дівчину, яку я колись врятувала!
Дівчинка шморгнула носом і впевнено промовила:
— Моя мама сказала, що ви дуже хороші й бережете ліс.
— А як твою маму звати? — поцікавилася я.
— Катя, — гордо відказала мала.
І тут я згадала. Чотири роки тому — майже стільки, скільки зараз цій дитині — молода дівчина прийшла до води. Вона хотіла втопитися, бо її зґвалтував власний дядько, і вона дізналася, що завагітніла. Тоді я не могла дозволити їй вчинити цей гріх. Я довго говорила з нею, переконувала, і зрештою вона поїхала далеко звідси. У селі про неї більше ніхто не чув.
А її дядько... Ой, йому було «весело». Як згадую, то анітрохи не шкодую про скоєне. Спочатку я мучила його страшними снами, а потім заманила в лісову хащу. Що ви собі думаєте, я така милостива, що просто вбила його? Ні...
Я спочатку заплутала йому всі стежки. Він дві доби блукав лісом, не міг знайти виходу, а коли нарешті вибрався до людей, то втратив глузд. Відправили його в обласну психіатричну лікарню. Ой, щось я замислилася!
— Знаю я твою маму, — лагідно мовила я до малечі. — А ти, виходить, її донька, маленька принцеса. Як же тебе звати?
— Софія, — знову гордо відповіла вона.
— А твою бабусю звати Людмила?
— Так... а ти звідки знаєш?
— Просто теж знаю її. Давай ручку, я тебе додому проведу. А ти поки розкажи: ви тут, у селі, живете?
— Ні, я, мама і тато живемо у місті тюльпанів!
Угу, значить, вони в Кіровограді. Далеченько від нашого села...
Далі буде
#розділ