Особа може зрозуміти себе лише у стосунку до трансценденції. Більше того: людина є людиною лише тією мірою, якою вона розуміє себе у стосунку до трансценденції; вона є особою лише тією мірою, якою вона стає особою завдяки трансценденції — коли вона наскрізь пройнята покликом трансценденції. Поклик трансценденції лунає в совісті.

Сенс — це межа, за яку ми не можемо вийти; натомість ми мусимо його прийняти. Ми мусимо прийняти цей граничний сенс, оскільки не здатні вийти за його межі шляхом запитування: будь-яка спроба відповісти на питання про сенс існування вже апріорі передбачає наявність сенсу. Коротше кажучи, віра людини в сенс є — у кантівському розумінні — трансцендентальною категорією. Так само, як від часів Канта ми знаємо, що безглуздо шукати пояснення таким категоріям, як простір і час, просто тому, що ми не можемо мислити — а отже, й запитувати, — не припускаючи їхньої наявності. Подібним чином людське існування завжди спрямоване на сенс, хоч би як мало людина про нього знала.

Отже, людське існування містить у собі щось на кшталт передзнання сенсу, а передчуття сенсу лежить в основі того, що логотерапія називає «волею до сенсу». Хоче людина цього чи ні, визнає вона це чи ні, — вона вірить у сенс, доки дихає. Навіть той, хто позбавляє себе життя, вірить у сенс — якщо не в сенс самого життя чи продовження існування, то принаймні в сенс власної смерті. Якби людина справді не вірила в жодний сенс, вона не змогла б і пальцем поворухнути, а отже, й здійснити самогубство.

Віктор Франкл
Джерело: промова «Десять тез про особистість»
Ten Theses about the Person
Зальцбург, 1950 рік.
Інститут Віктора Франкла у Відні прямо називає цей текст одним із фундаментальних текстів його концепції людини.

Поширюйте наш канал🤗
@viktorfranklukraine