Сьогодні День захисників і захисниць України.

Для мене це тепер особистий день. Сьогодні ще й річниця служби мого чоловіка.

Цей рік був неймовірно важким. Напевно, тільки влітку я нарешті почала трохи звикати до цієї розлуки. Не те щоб стало легко — просто я ніби навчилася жити з нею без постійного болю.

Але останні пару днів знову важко.

Нові обстріли. Нові виклики на службі. Новий рівень небезпеки. Проживаю безсилля й тривогу: ти нічого не можеш зробити. Можеш тільки чекати. Можеш любити.

Я визнаю: мені страшно. Мені сумно. Мені важко. Тримаюся тільки за «тут і зараз». За те, що сьогодні ми є. Що можемо почути одне одного. Що я можу обійняти дитину. Що можу працювати, читати, вчитися, жити.

І мріяти, що колись війна закінчиться. Що він повернеться додому. Що ми зможемо просто бути разом.

Дякую всім, хто захищає нас! Дуже хочу, щоб усі ви повернулися додому ❤️

Відкрий гештальт! Підписатись