Сьогодні в мене спитали, скільки коштує фул рендер арт. Я перелякалась і розгубилась так, наче я ніколи не мала прайсу. Наче не вираховувала, не робила ментальних схем і не знаходила доказів правильності цієї математики. І наче ніколи не робила артів на замовлення. 🙃
Камон, вгамуйся, зберись. Найгірше, що з тобою може статися, назвавши свою ціну – не замовлять арт. Ти навіть не заробляєш малюнками, це не основна робота. Ну шо ж ти, ну, реально?
Коли нема чого сказати, то і не треба нічого казати. А коли є, то що казати тоді?
Це — Хісод. Він рога, драгонборн й кислий крєндєль. За останні пару тижнів я багато його малювала. Можливо, намалюю іще. Цьому сприяли багато факторів: успіхи в зміні роботи, візити в гості чи в кав'ярню саме щоб помалювать, бажання воскресити і покращити свою художню активність ну і наближення гри, в якій я буду цього Хісода грати.
Цей пост абсолютно ніяк не проспонсорований ніякими міміками. Всього вам (і нам) хорошего. 👋
Попрохала чи порадила щойно подружці і коліжанці по художнічанню викладати, якщо є шо, хай би там шо. Тому шоб не бути мудлом, яке щось радить, але саме не робить, виставляю ось недавній грифоноскетчинг, і хай би там шо. 👋
Ще, здивована тим, яку дурнувату і прекрасну радість можна відчувати від того, що тобі дали полуничинку і одразу вточити її.
Це ліки, це адаптація і ознака мого внутрішнього зростання, щось інше чи може все одразу, але я освоїлася в тиші і можу отримувати від неї задоволення. Я можу валятись на підлозі в напівтемній квартирі і насолоджуватись майже беззвуччам, я все частіше даю час звукам вулиці осісти в мені, перш ніж відчути бажання додати до свого буття портативної музики, а іноді й зовсім не відчуваю його. Я не знаю, звідки ці зміни, але я можу з упевненістю сказати, що мені стає все краще. Можливо, скоро і сама я дійсно почну ставати краще.
Сьогодні був до неможливого насичений день. Ці дні, навіть тижні, що пролетіли з весни у літо, я робила багато речей, за які я, сподіваюсь, буду пишатись собою в кінці цього року. А покищо – ось як були зображені мої емоції, загальне відчуття, в кінці сього дня.
Ще дещо, що визріло в моїй голові і чим я хочу поділитись, поки не забула:
ЛГБТК – це не тільки про те, хлопчик ти чи дівчинка, не тільки про секси чи не секси, це дещо більше за орієнтацію і гендер навіть.
Це про самоусвідомленість, про усвідомлення оточуючого світу і людей в ньому, це про взаємодію з цим світом і з цими людьми, це про проявлення себе в повній мірі; це про межі, які бувають різні і які не можна пересікати, це про те, чому їх не можна пересікати і як з ними краще взаємодіяти, це про те, як не дозволяти нав'язувати собі щось, гнути або ламати себе; це про різноманітність і варіативність, це про можливості і неможливості; це багато, багато про що, і все – про соціум, про індивідуальність, й про взаємодії між ними всіма.
ЛГБТК, по суті – факультатив соціології і універсальний, всесвітній культурний феномен, з універсальною мовою кольорів, символів, сенсів і значеннь.
Усвідомила, що тиждень геть нічого не малювала. Це закономірно, бо впродовж нього я розважаюсь допомогою в переїзді і прибиранні старої квартири, але усвідомлення таке, некомфортненьке. Або я в якийсь момент виділю час, щоб помалювать "на колінці", або ж таки коли вже закінчимо і більше не треба буде зранку до вечора чимось шуршать.
... взагалі, усвідомлювать речі цікаво, занятно. Неначе раптом прокидаєшся і згадуєш сон. Схоже на сон у сні, тільки навпаки – прокидання в прокинутості.
... іноді хочеться мені сказати, але ніколи не варто цього робити, бо навіть якщо вона і порадіє чи похвалить за якийсь успіх, в результаті все одно все зведеться до того, де я погано стараюсь, де недостатньо добре чи недостатньо багато чи недостатньо швидко зроблено, до того, що я не те малюю, що я не там малюю, що я не працюю ні на яких сер'йозних роботах, що.... [підставити будь-які іще варіанти]
Прикре й неприємне усвідомлення-згадка того, що треба вкладатися у внутрішню точку опори. Вкладатися і опиратися.
