Виявляється, можна написати книжку, яка суцільний монолог, практично без діалогів, без імен головних героїв, начебто без напружених моментів - і вона читатиметься так, що ви із завмиранням серця перегортатимете сторінку, обіцяючи собі "лише одну" (раптом там щось жахливе, ну, бо ж передчуття!). Вміння тримати в напрузі, створювати інтригу такими ощадними засобами - це безсумнівний талант. Героїня - абсолютно незвичайна і, на мою скромну думку, добряче звихнута. Вона звихнута на власному чоловікові, але якщо ви думаєте, що це просто палке кохання, яке - а ми ж усі цього прагнемо, чи не так? - протрималося 15 років шлюбу й не втратило ані новизни, ані свіжості - розчарую вас: це дуже спрощене сприйняття. Насправді все значно, значно складніше...
А поки - маленький уривочок про звичайну сімейну вечерю такої гарної родини: чудові, турботливі батьки, чемні, виховані, гарненькі діти...
- Божена Антоняк головна редакторка видавництва "Урбіно"
***
Насправді, стеження за сном дітей було місією егоїстичною, корисливим прорахунком для забезпечення моїх власних потреб, найважливішою з яких була потреба щовечора провести кілька годин наодинці з моїм чоловіком. Але, що старшими ставали діти, то пізніше вони лягали спати, а мій час наодинці з чоловіком неминуче скорочувався. Я спостерігала, нещасна й безпорадна, як наша пара перетворюється на сім’ю.